Українське мовознавство/12/Загальновживане слово у поетичних творах І. Франка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українське мовознавство. Випуск 12 (1984
Загальновживане слово у поетичних творах І. Франка (Н. Я. Грипас)

Н. Я. ГРИПАС, канд. філол. наук, Кам'янець-Подільськ. пед. ін-т

 
ЗАГАЛЬНОВЖИВАНЕ СЛОВО У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ І. ФРАНКА
 

У розвитку і збагаченні літературної мови важлива роль належить письменникам — майстрам художнього слова. Творчість кожного істинного майстра художнього слова характеризується насамперед максимальною широтою (у кількісному і семантичному відношеннях) використання загальновживаних слів.

Однією з важливих рис творів І. Франка є використання загальновживаного слова в повному семантичному обсязі. Так, наприклад, прикметник темний зустрічається у його творах 343 рази з різними значеннями і семантичними відтінками:

1. Позбавлений світла, мало освітлений: Вулиці тісні, і темні, мов рови ті глибоченні. Глухо кожний крок луна[1].

2. Важкий, гнітючий, сумний, похмурий: І чую, як при тих словах із мене обпало щось, мов листя, мов краса, а щось влилося темне і студенне, — се віра в чорта, віра в чудеса. Якась безмірна, темна і глибока тривога ледом обдала все тіло. Та мені в борбі важкій з темними думками навіть у країну мрій шлях заріс тернами.

3. Незрозумілий, невиразний, нечіткий, невідомий: Вся книга отаким набита: я ж сам ліпив її довго, кожний стих! Бо суперечливість цілковита. Однако темна для розумних і дурних. Де нам доглянуть оком темний слід затертої, забутої провини?

4. Неосвічений, відсталий: Чом же ти, світло чужі землі ллючи, сам мусиш темний, непросвітний жить. Я робив експерименти, а ті темні, прості люди се взяли за злії чари.

5. Злий, ворожий, жорстокий, підозрілий, негідний: Дожидав я, аж мій батько, як була умова, знай, там у зрадників тих темних на вербунок військ таємних рушить у сусідній край. Ти не мати моя! З слів твоїх не любов помічаю. Ти не мати! О, ти Азазель, темний демон одчаю. Лишень Валентій (…) ходив-бродив в тім жизні-океані, на всю красу глядів завмерлим оком, в зболілім серці, наче темна гадь, клубились сумніви, понурі думи.

6. Близький до темного колір, густо насичений, непрозорий: Понад чолом її кучері так темні, як нічна пора. Вранці ніколи не лий вино темне на жертву Зевесу. Як люблю я по лісі блукати у гарну днину літню, в темній тіні дерев спочивати.

7. Сліпий: А хто чужий траплявся у город їх, то тут його хапали і, вивертівши очі, напували отруйним зіллям, і в тюрму саджали (…). І ось я темний у тюрмі ридаю.

Лексема темний входить до системи активних художньо-зображальних засобів Каменяра. Тільки з іменником ніч (нічка) прикметник темний поєднується як епітет 38 разів: А скоро ніч темна на степ налягла, орда печенігів страшна надтягла. А коли сонце (ярке), що розрізує воздух безмірний, коням своїм бистроногим готовимо темную нічку, замисл у грудях своїх повзяв Айзона син (…). Виконує функцію епітета слово темний і при іменниках ліс, гай, пуща, праліс, бір, дебрі, діброва, гущина: Долів кинувсь ледінь, долом темним лісом; взяв на себе ружжя, а на плечі молот, спішить лісом темним ід кріпкому замку. Як нічні засяють зорі, ждіть на мене в темнім гаю. В темних пралісах ночували.

Прикметник темний може виконувати у Франкових текстах функцію підсилюючого образного компонента. Наприклад, при посиленні антонімічних понять: Віддавна в многих заходах людських буває щастє лиш покуса й небезпека, підносить гордого на шпиль висот гірських, там усміхається, мов рівнина далека, розкішна й чарівна, на те лиш, щоб в мінути недогляду в провал темний враз шморгнути.

Слово темний може входити до складу образного розгорнутого порівняння, де на фоні широкого контексту воно сприймається як стрижневе і в контекстуальному антонімічному поєднанні (темний шлях — світиться оконечко), і як елемент об'єкта порівняння: як тішить око світле віконечко на темному шляху, так у горі допомагає щире словечко: У сльоту зимную, в однину мглистую я дорогою йду тернистою; кого я любив, ті забулися, з ким дружив — відвернулися. Важко в пітьмі йти ще й грязюкою, де брехня сичить вкруг гадюқою. Та як радісно серед трудного шляху темного і безлюдного вгледіть — світиться десь оконечко. Так у горю нам щире словечко.

До важливих ознак індивідуальної мовотворчості письменника належить своєрідне застосування мовних засобів. Загальновживане слово для І. Франка було часто одним з активних засобів створення підтексту політичного звучання. На фоні такого підтексту саме загальновживане слово сприймається як таке, що зазнало семантичних зрушень у бік вираження суспільно-політичного значення. У цьому плані особливу увагу звертають на себе дієслова з актуалізованою семою на означення понять множинності дії — рости, іти, цвісти, повзти, пхатися, ревти, гриміти, гуляти, простувати, сунути, тіснитися, стояти, литися тощо; Повзе облуда, здирство, плач народу, цвіте бездушність, наче плісень з муру. Довги вже дверима і вікнами пхаються. Весно, ох, довго ж на тебе чекати! Весно, голубко, чому ж ти не йдеш? Чом замість себе до вбогої хати голод і холод, руїну і страти в гості ти шлеш? (…) Стогін іде по селищах убогих, діти гуртами на задавку мруть (…).

Як справжній син свого народу, І. Франко черпав образні засоби з народної мови. Малюючи картини страждання трудящих, поет-революціонер підсилював актуалізовану сему дієслів народними словами і словосполученнями типу ссати кров, лити піт, сльози без міри та ін.: Післанці півночі в далекій юзі, в прекраснім краю барв, багатства, пісні, перекажіть про сірі, безутішні мли, що стоять на нашім виднокрузі! (…) та сли й там бідні схнуть, терплять, ридають. Сли й там ссе кров їх, сльози й піт, а хліб дає не їм — мовчіть! мовчіть! Неправда і без міри ллється.

І. Франко дав чудові зразки індивідуально-авторських образних засобів вираження поняття суспільно-політичного значення. Ціла низка виразів, що народилася під перем письменника, сталі крилатими, напр.: гніздо недолі, пасма долі, судьби колеса, змій гніздище, власть і право нагайки, кнута, мертвоти п'ятно, воля слабоума, холод болю і розпуки, свобода спання, людовладників гнет, тачка життя, шкаралущі пересуду, тьма життя, вал лицемірства і зла, ярмо недолі й тьми, багно життя, горя домовина та ін.

Такі словосполучення на позначення понять капіталістичної дійсності дістають у авторському контексті високого ступеня емоційної наснаженості через уведення означень, які так само, як і опорний iменник, поза текстом є загальновживаними і не мають відчутних експресних відтінків. Напр.: І поглядом німої злоби гляджу не небо й світ живий і жду, що з земної утроби ось-ось прорвесь огонь страшний і вмить спалить всю землю тую з всіма неправдами її, перелама хаос твердую шкарлущу скріплої землі…

У тексти, всуціль написані народною мовою, Іван Франко майстерно, вплітає свої оригінальні словосполучення. Так, наприклад, у творі «Нічні думи» (гл. VII) поруч з такими словосполученнями, як важка дума-мука, людське горе, людська журба, серце рве бліда жура-марюка, живому в домовину кластися, органічно пов'язуються власне франківські словосполучення, як постеля безучастя, гнізда розпусти, зопсуття й обману і цілі фрази: життя тяжким нас давить валом. Весь вірш максимально насичений політичним звучанням, осудом «стовпам», що «отруту ллють в народні рани, думки кують, для прихоті своєї люд трупом стелють»!

Іноді загальновживане слово на фоні вузького контексту не виявляє політичного значення. Так, наприклад, у реченні Непроглядною юрбою ідуть за днями дні мої, так страшно одностайні всі, як олов'яні хмари слово олов'яні хмари абсолютно нейтральне за змістом. Однак у третій частині цього твору є речення: Тож все горе світовеє, що від сонних утекло, на мою безсонну душу мов горою налягло, де образне порівняння — горе світовеє мов горою налягло — експлікує попереднє порівняння, уведене за допомогою сполучника як: олов’яні хмари важкі, як і гора. Через асоціативні зв'язки автор веде читача до образу — безкінечна «юрба» днів не лише одностайна, дні не лише одноманітні, а й важкі. У четвертій частині цього вірша знову повторюється слово олово, уточнене означенням важке: Чи олово важке пливе у моїх жилах так сонно, звільна, зимно замість крови? Словосполучення олово важке підсилює контекстуальне значення порівняння як олов'яні хмари. Експлікативну функцію виконують також прислівник важко, словосполучення годин і днів безбарвні, непроглядні стада, хвиль громада, дієслово повзуть. Розгортаючи думку у творі, поет поступово наповнює загальновживані слова політичним змістом: Безкраї, чорні і сумні за ночами минають ночі, і безутішному мені схід сонця сниться. Прикметник чорні, підтримуючи зафіксовану у попередньому тексті в словах олово, важко, стада, громада сему важкий, додає ще сему безпросвітній. Ще раз повторюється цей же прикметник з яскраво вираженою актуалізованою семою важкий у словосполученні думок чорная ткань: У задумі сиджу я вночі і думок сную чорную ткань. Наступна строфа містить групу дієслів, які повністю конкретизують зміст слів з актуалізованою семою важкий: догоріти, ятритися, згасити, пекти, бушувати, гризти, морозити, кипіти. Таку ж функцію виконують іменник жар і словосполучення думки огняні, нутро все в огні. Ці мовні засоби доповнюють семантичний зміст поняття важкий семою вболівання: І коли ж той жар догорить, що ятриться у серці мені? І чи скоро-то горе згасить в моїм мізку думки огняні? Ох печуть і бушують вони! Гризе душу й морозить нуда!

І цілком підтверджується поняття «вболівати» за долю трудящих рядками: Я боротись за правду готов, рад за волю пролить свою кров.

І. Франко створив чимало оригінальних словосполучень і на означення понять, пов'язаних з революційною боротьбою і прийдешнім майбутнім: струна теплої любові, соки мислі, проблиск кращої будущини, відгомін дум, луч нового світа, царства будущого, щастя рай тощо.

Серед оригінальних прийомів зображення багато контекстуально антонімічних словосполучень, у яких зіставляється — протиставляється одночасно кілька понять, виражених різними лексико-граматичними категоріями, у результаті чого створюється складний художній образ. У таких конструкціях, побудованих на антонімії, сила емоційного звучання розподіляється на всі компоненти-складники порівнюваних об'єктів: Ні, не однаково для всіх сонце сяє, хоч безучасно над всіми блищить. Бідний слізьми його блиск заливає, щасним воно і терни золотить. Антонімічність у цьому тексті групується на іменникових одиницях — біднийщасні, блиск (сонце) — терни і дієслівних — заливати (блиск) — золотити (терни).

Контекстуально створені антонімічні поєднання у поетичних творах І. Франка часто розгортаються у складні синтаксичні структури, що виходять за межі одного речення: Ах, ангельські слова твої були лиш облиском брехні! (…) Неначе правдою самою, неначе золотом, в огні без скази чищеним, — ох, ні, неначе правдою самою, так в добрі і нещасні дні я величався все тобою! (…). Та під пліною золотою ховались скази мідяні, і цвіт, розквітлий навесні, під пишнотою золотою крив черв'яка! Протиставлення, виражені словосполученням ангельські слова, блиск брехні, пліна золота — скази мідяні, підсилюються порівняннями, що вводяться за допомогою порівняльного сполучника неначе, і ще одним протиставленням, вираженим структурою простого, ускладненого відокремленим означенням, речення: цвіт, розквітлий навесні, під пишнотою золотою; другий компонент найпростіший, він містить одне слово — черв'як.

Таким чином, у доборі засобів образності І. Франко спирався на загальнонародне слово, черпаючи з української народної скарбниці могутні сили «вогню в одежі слова» і спрямовуючи його па боротьбу з суспільним злом — безправ'ям і експлуатацією трудящих.

Традиції Франкового образного слова, спрямованого проти капіталістичного суспільства і його моральних устоїв, продовжують розвиватися в наші дні у творах українських радянських письменників, що поставили художнє слово на сторожі інтересів миру і труда народів Радянського Союзу, трудящих усього світу.

——————

  1. Тут і далі ілюстративний матеріал подається за виданням: Франко І. Твори: В 20-ти т. К., 1950—1955.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.