Українські твори/Могилині родини

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українські твори
Євген Гребінка
Українські приказки
Могилині родини
• Інші версії цієї роботи див. Могилини родини Київ: Видавництво «Вік», 1906
МОГИЛИНІ РОДИНИ.

 Ось чутка степом полетіла,
 (На що̀ то гріх не підведе!)
 Що у степу якась могила
 Дитину швидко приведе.
 Про диво сеє як почули,
 То люде зараз в степ махнули,
Старий і молодий к могилі знай іде.
Крий Боже, народу якого там зібралось —
 Як об Іллі в Ромні!
 Буцім там місто починалось.
 Де ни взялись міняйли й шинкарі
 І підняли між себе галас;
Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,
І красти бублики шатнули школярі;
Сластьони шкварились, сидухи цокотіли;
Про Лазаря старці під кобзу голосили;
„Холодний квас!“ москаль між на̀родом гукав.

Знечев'я, а базар в степу як треба став.
 Хрещений люд хоча гуляє,
Да на могилу все раз-по-раз позирає,
Чи швидко вродиться те чадо степове.

Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
 Боками сивими колише,
 І з лиха на ввесь степ реве.
Народ дивується да їсть, да п'є горілку.
 Вже панський стадник Опанас,
 Покинувши товар, що пас,
 З кишені витягнув сопілку,
 Да як утне московського бычка!
 Підківки зараз забряжчали,
 В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек та садить гопака.

 Аж ось — лулусь щось під ногами!
 Загоготів якийсь підземний глас.
Базар утих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас
І люде хрестючись баньки повитріщали.
Могила тріснула, і те дитя, що ждали.
 На божий світ сусіль — як пить дало!
 Да що ж за чадо те було,
Що стільки гомону між нами наробило?
„Мабуть, підсудок?“ — Ні! — „Так лев?“ — Ні,ні! — „Так мішок
З дукатами?“ — Ні, ні! — „Так папорти цвіток?“
 — Але ж! — „Так, з нами хрестна сила,
 Мабуть, вона полубіса вродила?“
— Не втяв! — „Так вилила козацького коня?“
—Ні, просто привела руденьке мишеня!…