МОГИЛИНІ РОДИНИ.
Ось чутка степом полетіла,
(На що̀ то гріх не підведе!)
Що у степу якась могила
Дитину швидко приведе.
Про диво сеє як почули,
То люде зараз в степ махнули,
Старий і молодий к могилі знай іде.
Крий Боже, народу якого там зібралось —
Як об Іллі в Ромні!
Буцім там місто починалось.
Де ни взялись міняйли й шинкарі
І підняли між себе галас;
Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,
І красти бублики шатнули школярі;
Сластьони шкварились, сидухи цокотіли;
Про Лазаря старці під кобзу голосили;
„Холодний квас!“ москаль між на̀родом гукав.
Знечев'я, а базар в степу як треба став.
Хрещений люд хоча гуляє,
Да на могилу все раз-по-раз позирає,
Чи швидко вродиться те чадо степове.
Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
Боками сивими колише,
І з лиха на ввесь степ реве.
Народ дивується да їсть, да п'є горілку.
Вже панський стадник Опанас,
Покинувши товар, що пас,
З кишені витягнув сопілку,
Да як утне московського бычка!
Підківки зараз забряжчали,
В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек та садить гопака.
Аж ось — лулусь щось під ногами!
Загоготів якийсь підземний глас.
Базар утих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас
І люде хрестючись баньки повитріщали.
Могила тріснула, і те дитя, що ждали.
На божий світ сусіль — як пить дало!
Да що ж за чадо те було,
Що стільки гомону між нами наробило?
„Мабуть, підсудок?“ — Ні! — „Так лев?“ — Ні,ні! — „Так мішок
З дукатами?“ — Ні, ні! — „Так папорти цвіток?“
— Але ж! — „Так, з нами хрестна сила,
Мабуть, вона полубіса вродила?“
— Не втяв! — „Так вилила козацького коня?“
—Ні, просто привела руденьке мишеня!…
|
