Перейти до вмісту

Українські твори/Рожа та хміль

Матеріал з Вікіджерел
Українські твори
Євген Гребінка
Українські приказки
Рожа та хміль
• Інші версії цієї роботи див. Рожа да хміль Київ: Видавництво «Вік», 1906
РОЖА ТА ХМІЛЬ.

Охріме, дядечку! будь ласкав, схаменись:
 Ти чоловік і з хлібом, і з волами,
 І грошики у тебе завелись —
 Який тебе лихий ізніс
 І побратав з панами?
Покинь їх, хай їм цур! із ними не водись.
А то, коли к тобі ни заверну у хату —
Ти з благородієм сидиш за панібрата
І чарка каторжна гуляє по столі.
 Чи то в село лихий примчить якого
 Паничика, мовляють, судового —
Та сарана живе на твойому добрі.
Або і возний сам, червоний ніби квітка,
Деньків по п'ятеро кружляє у тебе;
А коней-ка̀лічі повнісінька повітка
 Твоє сінце скубе.
Тим часом хліб давно у полі половіє;
Його і птиця б'є, і вітер марно сіє —
 А дядько мій гуля!
 З письменними по чарці да по чарці,
 Останній шаг витрушує шинкарці.
Рівняться з ними нам сам Бог не позволя:
То, сказано, пани — щоб день-у-день гуляли,
А ми, неграмотні — щоб хліба заробляли…
Охріме! не зробись сміховищем села,
Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі!
Ось слухай. У мене недавно на городі
 Червона Рожа зацвіла;
І треба ж, на біду, край неї Хміль пустився!

Спершу гарно, страх, з сусідкою він жив;
Дивлюсь — аж приятель за гильку зачепився,
А трохи згодом глядь — всю Рожу оповив.
 І бідная вона змарніла,
 Поблідла, далі пожовтіла;
А проклятущий Хміль, як рута, зеленів.