Українські твори/Човен

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українські твори
Євген Гребінка
Поезії
Човен
• Інші версії цієї роботи див. Човен Київ: Видавництво «Вік», 1906
ЧОВЕН.

Заграло, запінилось синеє море
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
 Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари.
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
 За громом громи гуркотять.

І грає, і піниться синєє море.
 Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє по волі,
 Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
 Чого він під бурю поплив!

Ущухнуло море і хвилі вляглися;
 Пустують по піні мавки,
Уп'ять забіліли, уп'ять простяглися
 По морю кругом байдаки.
Де ж човен подівся, де плавле мій милий?...
Мабуть він не плавле, бо он-де по хвилі
 Біліють із його тріски.

Як човнові море, для мене світ білий,
 Ізмалку здавався страшним;
Да як заховаться? не можна ж вік цілий
 Пробути з собою одним!

Прощай, мій покою, пускаюсь у море,
І може недоля і лютеє горе
 Пограються з човном моїм!…