Ухвала Львівської міської ради від 06.04.1990 Про собор святого Юра

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Emblem of the Ukrainian SSR.svg
УКРАЇНСЬКА РСР
ЛЬВІВСЬКА МІСЬКА РАДА
1-ша сесія 1-го скликання
УХВАЛА №

від 06.04.90

Про собор святого Юра


Заслухавши та обговоривши доповідь тимчасової депутатської комісії про становище віруючих Української греко-католицької Церкви у Львові, Львівська міська Рада народних депутатів відзначає:

У 1946 році за прямою вказівкою Сталіна та за участю НКВС було зорганізовано так званий Львівський “Собор”, який насильно скасував Берестейську унію 1596 року і проголосив всупереч волі народу механічне входження усіх віруючих українців греко-католиків до РПЦ. Тоді ж українські греко-католицькі храми були віддані РПЦ, частину було закрито і навіть знищено. Рішення Львівського “Собору” не були визнані дійсними ієрархією Вселенської Церкви, Української греко-католицької Церкви та її вірними. Духовенство і вірні УГКЦ протягом більше сорока років переслідувались державою, піддавались обструкції та дискримінації.

У листопаді 1989 року Радою в справах релігій при Раді Міністрів Української РСР було оголошено заяву про надання можливості греко-католикам в Україні користуватись всіма правами, встановленими законом для релігійних об’єднань. Фактично визнання УГКЦ без вирішення центральної проблеми – повернення храмів – не зняло напруженості між віруючими греко-католиками та прихильниками РПЦ.

В цій складній ситуації особливо важливого значення набуло питання повернення Українській греко-католицькій Церкві кафедрального собору святого Юра. Собор та митрополичі палати збудовані українськими греко-католиками у XVIII-XIX століттях. В соборі св. Юра знаходиться усипальниця греко-католицьких ієрархів, а також духовні реліквії усіх греко-католиків.

Виходячи з вищенаведеного, сесія Львівської міської Ради народних депутатів вирішила:

1. Повернути кафедральний собор св. Юра у Львові та митрополичі палати Українській греко-католицькій церкві.

2. Звернутися до керівництва Львівсько-Дрогобицької єпархії Української православної церкви, що підлягає Московському патріархату, з проханням добровільно звільнити кафедральний собор св. Юра до 13 квітня 1990 року.

3. Доручити виконкому Львівської міської Ради народних депутатів разом з керівництвом Львівсько-Дрогобицької єпархії вирішити питання про переведення канцелярії Львівсько-Дрогобицької єпархії в інше приміщення.

4. В разі відмови добровільно звільнити кафедральний собор св. Юра та митрополичі палати виконкому Львівської міської Ради народних депутатів забезпечити виконання даного рішення.

5. Сесія Львівської міської Ради народних депутатів як орган державної влади в м. Львові просить вибачення у віруючих української греко-католицької церкви за всі кривди та утиски, яких вони зазнали продовж десятиліть.

Закликаємо громадськість м. Львова та населення всієї України із зрозумінням поставитися до цього рішення, як акту відновлення історичної справедливості і прав української греко-католицької церкви.

Львівська міська Рада народних депутатів гарантує забезпечення рівних прав для віруючих всіх існуючих в м. Львові конфесій.

Звертаємось до депутатів Львівської обласної Ради народних депутатів і Верховної Ради Української РСР вирішити питання легалізації і повної реабілітації української греко-католицької церкви як жертви репресій та повернення їй всього майна і споруд.


Голова Львівської міської

Ради народних депутатів В.І. Шпіцер


Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).