Фармазоны (1874)/5
| ◀ IV. ГЛАВА | Фармазоны V. ГЛАВА |
VI. ГЛАВА ▶ |
|
У святу недѣленьку по службѣ божо̂й зо̂йшла ся цѣла громада таки на цвинтари коло церкви, а Правдарюкъ такъ промовивъ до нихъ:
— „Панове громадо! Чули вы оногди сами̂, якъ цѣсарскій комісарь назвавъ нашу громаду ледащою, опилою, по̂дъупалою, а мы мусѣли на нашь соромъ мовчати, бо во̂нъ правду казавъ. Але те мусить инакше бути; бо якъ такъ и далѣ по̂де, то чекають насъ торбы старецки̂, чекає насъ те, що будемо вѣчными жидо̂вскими наймытами, попыхачами, мы и наши̂ жѣнки и наши̂ дѣти нещасливи̂.
„Сами̂ знаєте, якъ несподѣвано се стало ся, що мене вашимъ начальникомъ настановили. Але коли вже такъ стало ся, то скажу вамъ, що я гадаю правдивымъ вашимъ начальникомъ бути, а не вашимъ рабомъ або жидо̂вскимъ слугою. У моѣй тяжко̂й начальско̂й службѣ не знаю я нѣ брата нѣ свата, нѣ кума нѣ сусѣда, а знаю я лишь Господа Бога, своє сумлѣнє и цѣсарски̂ законы, и сего тримати ся буду по тако̂й правдѣ, по яко̂й я хочу на Христово̂мъ, страшно̂мъ судищи оправдати ся.„Начальникъ у громадѣ значить то̂лько, що господарь у господарствѣ, що отець своимъ дѣтямъ. И якъ отець той затратить свою душу на вѣки вѣчни̂ діяволу и пеклу, котрый свои дѣти не тримає въ рукахъ, не доводить до доброго, тымъ бо̂льше ще начальникъ недбалый и поблажливый. Благо̂сть на лукавство значить то̂лько, що олѣй на огонь а смола на пекло; на лукавство треба желѣзнои волѣ и немилосерднои огрозы, бо якъ каже приповѣдка: „на круте дерево крутый клинъ, на го̂рку хоробу го̂ркій полинъ.“ Такъ и я гадаю начальствувати, ажь доки не побачу, що вы опамятали ся, що вы схаменули ся, що вы во̂двернули ся назадъ во̂дъ тои вѣчнои пропасти, надъ котрою висите. Слухайте-жь теперь добре, що вамъ кажу, абы-сте во̂дтакъ не казали, що не чули мого розказу. Мо̂й розказъ є:
першій: Кождои недѣлѣ и кождого свята має менѣ кождый господарь зъ усею своєю челядею на службѣ божо̂й и на вечерни бути. Дома смѣють ся лишити лишь дѣти до шѣсть роко̂въ и одна старша особа для дозору дому. Хто сёго мого приказу не послухає, за тымъ посылати буду. А коли въ васъ хто скаже, що я не маю права, до церкви силою гонити, то єму то̂лько скажу, що я маю право, кождого господаря и громадянина на розказъ призвати, и то тамъ, де менѣ воля. Отже менѣ воля, у недѣлѣ и свята коло церкви святои розказъ вамъ давати, для того мусить менѣ кождый до церкви ставити ся.
„А другій мо̂й приказъ такій: Чи то въ недѣлю чи въ свято чи въ буддень, и чи то въ зимѣ чи въ лѣтѣ, мають менѣ корчмы о девято̂й годинѣ въ вечеръ замыкати ся. Кого по девято̂й годинѣ найду у корчмѣ, того дамь до арешту, а другои днины буду остро карати. Другій присяжный и оба поліціяны мають такожь право, о девято̂й годинѣ съ корчемъ выганяти, и хто имъ супротивить ся, то однако якъ бы менѣ самому. Сего мого приказу такъ буду остро тримати ся и єго доглядати, що, єсли бы менѣ громада супротивила ся и о девято̂й годинѣ не хотѣла съ корчмы уступати, я жандарѣвъ зъ мѣста на помо̂чь призву, бо до того маю право, и громада буде мусѣла во̂дтакъ ихъ платити, бо они пусто не ходять. Уважайте-жь, громада!
„А щобъ вы собѣ не гадали, що я такъ лишь говорю, абы говорило ся, то вамъ кажу и даю знати се: Василя Нестерюка стари̂ хаты наймивъ я и выпорядивъ яко арешты, зъ ґратами, зъ замками, зъ желѣзомъ, якъ арештамъ право. Тамъ такожь и вартарка[1] громадска, и будуть на то̂й вартарцѣ що недѣля и свято оба поліціяны, а що буддень усѣгды оденъ, и они мають право, на корчмы, на огонь, на чисто̂сть и на порядокъ у селѣ такъ уважати, якъ бы я самъ. На поліціяны становлю во̂дъ сёгоднѣшнои днины Семена Наро̂вняка и Ивана Василика (они були оба фармазоны), и маєте ихъ у службѣ однако слухати, якъ бы мене самого. А вы два зновь слухайте сюды: Тяжкій се обовязокъ на васъ кладе ся, але и добру плату за тото во̂дъ громады до̂станете, бо порядный поліціянъ єи вартъ, и вельми вартъ. Бо безъ доброи поліціѣ нема нѣ порядку нѣ огрозы въ селѣ, а доброи поліціѣ нема зновь безъ доброи платы, бо на поліціяно̂въ мають ся класти порядни̂, розумни̂, тверези̂, жвави̂ и сумлѣнни̂, а при то̂мъ дерзки̂ люде, абы не они пяниць, але пяницѣ ихъ бояли ся, а такихъ людей варто и треба порядно заплатити. Правда, що смѣтя, пустыхъ дручко̂въ, неробо̂въ, лайдако̂въ, найшло бы ся и за дешеву плату; але съ такими хиба такій начальникъ буде доволенъ, котрый самъ якъ они, и котрому про гараздъ громады байдуже.
„На сей разъ маєте во̂дъ мене сѣ два остри̂ приказы; во̂дъ нынѣ за тыждень маєте менѣ тутъ до дальшого розказу бути, а не ждѣть, абы я за вами посылавъ! — Теперь зъ Богомъ, панове громадо!“
Оттакъ говоривъ Иванъ Правдарюкъ до громады, ажь тутъ выступили и панъ-отець духовный, котри̂ ще перше прийшли були, у передъ громады, и такъ промовили:
— Любими̂ дѣти! Сей розказъ нового вашого начальника буде вамъ здавати ся острый, але во̂нъ дуже, дуже потрѣбный. Якъ бы були перши̂ начальники зъ-разу такъ робили, то не були бы вы таки̂ нещасливи̂ та бѣдни̂, якъ теперь єсте. Дякуйте-жь Господу Богу, що вы такого начальника до̂стали, и слухайте єго якъ дѣти во̂тця доброго, бо во̂нъ лишь вашого гаразду хоче, а не вашого зла. Христосъ сынъ Божій самъ приказавъ, начальства добре слухати, и Во̂нъ васъ благословити 'ме и дасть вамъ силу до доброго, хоть оно зъ-разу и прикре здавати ся буде. Слухайте-жь любими̂, слухайте-жь, а сами̂ побачите, що то на добре выйде. —
Оттакъ промовляли панъ-отецъ, и громада розо̂йшла ся. — Тои недѣлѣ и половины то̂лько людей у корчмѣ не було, що бувало давно, а Гершко Смокъ якъ се узрѣвъ, такъ таки тои недѣлѣ и вмеръ, и жиды єго вхопили на во̂зокъ, тай повезли до мѣста на окопище. Не мо̂гъ, сирота, такихъ новыхъ порядко̂въ вытримати, отъ и вмеръ собѣ, нѣвроку. Але Иванъ Правдарюкъ, що сказавъ, то и зробивъ, не вважаючи на Гершкову смерть нѣ на клопо̂тъ другихъ жидо̂въ, що собѣ зъ журбы та жалю и пейсики пообрывали и лаяли и плювали и скаргами грозили, та хто знає якими тяжкими процесами: кождои а кождои днины, чи въ буддень чи въ недѣлю або свято, мусѣли корчмы о девято̂й годинѣ въ вечеръ замыкати ся, а во̂нъ самъ до по̂вночи дозиравъ, абы кого не покортѣло, другій разъ у корчму вернути ся. Але не кортѣло якось нѣкого; бо девять пяниць сидѣло уже въ арештѣ, а двомъ чи тремъ съ тяжкою бѣдою пропекло ся, котрыхъ закортѣло було, громаду противъ новои установы бунтувати; бо Правдарюкъ хотѣвъ ихъ во̂дъ разу до суду во̂дставити, та ледви ихъ громада выпросила. Да то лишь того одного вечера такъ було; бо на другій день усѣ пяницѣ єму дякували. — „О святила-жь бы ся єму та мудра голова!“, казали, — „нынѣ и здорови̂ мы и охочи̂ до роботы, и грошѣ не протратили, якъ то бувало, где що другои днины годѣ и голову по̂днести було во̂дъ пустого жидо̂вского болота та проклятого дурману.“
——————
- ↑ де варто̂вники перебувають.