Фармазоны (1874)/6
◀ V. ГЛАВА | Фармазоны VI. ГЛАВА |
VII. ГЛАВА ▶ |
|
Другои недѣлѣ було народу у церквѣ набито а то такъ, що третя часть навѣть и помѣстити ся не мала де, не то що. А панъ-отець и промовили по службѣ божо̂й до громады:
— „Православни̂ христіяне! Видите, любими̂, якъ то мило та любо Богу молити ся и єму служити у купѣ разомъ? Не здає-жь ся вамъ, що Духъ святый надъ вами усѣма возносить ся и васъ на крылахъ своихъ до Отця небесного подвигає? Не лѣпше-жь такъ, якъ по корчмахъ валяти ся та діяволу служити? Бо корчма то є церковь діявола, де єму лишь служать и єго призывають. А той ворогъ людского роду до чого чоловѣка приведе? — до крайнои бѣдности, до довго̂въ, до жидо̂вскои неволѣ, до злодѣйства, убійства, криміналу, шибеницѣ, а що найго̂рше: до розпуки серця, душѣ, сумлѣня, а та розпука сто разъ го̂рша смерти и шибеницѣ, бо она є пекло на сѣй земли, она є отро̂й вѣчный нашои душѣ, она огонь незгасающій! — И чи-жь не мусить пяницю, чи раньше чи по̂знѣйше, а чимъ по̂знѣйше тымъ го̂рше, пекельная тая розпука обгорнути, коли собѣ лишь подумає, що черезъ одно жидо̂вске болото, одну жидо̂вску паскуду, и жѣнка єго у поневѣркахъ, и дѣти єго и голи̂ и голодни̂ и неодѣти̂ и неогрѣти̂, и хата и поле не єго, бо за довги у жидо̂вскихъ уже зубахъ? О, покайте ся, люде, покайте ся! опамятайте ся! ще доки часъ, бо потому вже запо̂зно буде! Коли за себе самыхъ не дбаєте, то змилуйте ся хоть надъ дѣтьми вашими невинными, бо може завтра доведе ся имъ зъ жебрачими торбами чужи̂ псы дражнити, може завтра будуть имъ чужи̂ псы но̂жки объѣдати, — и чи-жь нѣ? — Жидъ, що забере усе за довги та за горѣвку, не буде милувати ся надъ сиротами вашими бѣдными, але въ зимѣ, въ найлютѣйшо̂мъ морозѣ не дасть имъ навѣть и приступити до своєи хаты, абы зморожени̂ ручки загрѣти. А жидъ самъ буде за вашу кровь, за ваши̂ грошѣ, у пышныхъ дворахъ та покояхъ мешкати, та вами, голыми и голодными рабами, послуговати ся, го̂рше якъ ти̂ чорты грѣшниками у пеклѣ!…“
Оттакъ панъ-отецъ духовный промовляли, и не одному слезы якъ горохъ по лици покотили ся. А якъ выйшла громада на дво̂ръ и стали до розказу, то Иванъ Правдарюкъ такъ до нихъ промовивъ:
— „Панове громада! Прийшло письмо во̂дъ уряду, абы школы конечно запровадити, хоть най що тамъ буде. До во̂йта прийшло запытанє, чи маємо уже громадскій шпихлѣръ, и що мы думаємо робити, абы касу позычкову у насъ эапровадити. — Якъ же кажете, громадо?“
— А намъ же школы на що? закричало ко̂лька голосо̂въ; — обходили ся до теперь безъ школы, то можемо и дальше.
— „Они насъ не пытають, чи намъ єи треба чи не треба, а кажуть, абы була, бо дадуть намъ екзекуцію!“ каже Правдарюкъ.
— Тожь добре, каже Семко Маланюкъ, найбо̂льшій пянюга у селѣ, — школа якъ школа; але на що-жь ще шпихлѣра?
— „А не дай Боже голоду, то хто тебе съ цѣлымъ домомъ годувати буде? — може Мортко Більбахъ або Мошко Гулисъ?“ запытавъ Правдарюкъ.
— Ба най они блохи годують, не мене! ажь закричавъ Маланюкъ; — се вже правда, що шпихлѣръ бы здавъ ся, бо за голодъ нѣхто не може ручити; а позычкова каса ще борше бы здала ся, бо жиды зачали вже собѣ таки̂ процента правити, якъ сама истовина. Та вже таки и не хочуть давати бо̂льше; а тутъ податки идуть, а тутъ не одно. — Василь Несторюкъ читавъ намъ оногди и про шпихлѣры и про скрынки позычкови̂, и то все мудро та розумно, але во̂дки гроша взяти? а на початокъ треба конечно гроша, безъ того не обо̂йде ся.“
— „А ко̂лько-жь ты думаєшь, щобы гроша треба на початокъ?“ пытає Правдарюкъ.
— А вже-жь — каже Маланюкъ, — треба бы на будынокъ та на ассекурацію найменше двѣ тысячѣ. Теперь же треба бы на школы що найменше три тысячѣ, то вже маємо пять тысячь. Во̂дтакъ на позычкову скарбонку треба бы такожь три тысячѣ, абы початокъ зробити; отже-жь маємо во̂сѣмь тысячь. На конець же-жь, якъ сами̂ видите, треба и на до̂мъ божій гадати, бо вже и кро̂зь дахъ зачинає чурѣти якъ решетомъ, и дзво̂ниця похилила ся, и одно, и друге! я на се рахую такожь двѣ тысячѣ: — отже-жь маємо вже десять тысячь, а во̂дки-жь ихъ узяти? Бо̂йте ся Бога! чи вже хочете, абы мы у свѣтъ по̂шли! чи що такого хочете зъ нами зробити?“
— „Я не хочу, Семку, абы вы свѣта ловили!“ каже Правдарюкъ поважно и безъ ярости, „я лишь хочу, абы вы мене выслухали, бо и я знаю де-що рахувати, не лишь вы. Отже слухайте мо̂й рахунокъ, а слухайте добре та уважайте! Се буде такъ:
У року маємо 52 недѣлѣ. Припустѣмъ, що кождои недѣлѣ пропє господарь у корчмѣ 30 крейцарѣвъ; то вынесе черезъ цѣлый ро̂къ 15 р. 60 кр.
Теперь возьмѣмъ 20 святъ у року, що не въ недѣлѣ припадають, такожь по 30 кр. вынесе |
6 р. — кр. |
Теперь великдень, ро̂здво и празникъ у року, найменше по 3 р., робить |
9 р. — кр. |
Теперь выпаде кождому господареви у року найменше одна оруда: чи то хрестины, чи весѣлє, чи похоронъ. На таку оруду я рахую лишь |
6 р. — кр. |
Теперь пє собѣ господарь у кождый буддень рано за 2 крейцарѣ, а въ вечеръ за 2 крейцарѣ горѣвки; будднѣвъ маємо у року 290, то вынесе на ро̂къ лишь |
11 р. 60 кр. |
Теперь же-жь и у жѣнки така душа, и она собѣ гадає: коли чоловѣкъ може выпити рано и въ вечеръ по порціи горѣвки, то можу и я! — Отже-жь робить на ро̂къ такожь |
11 р. 60 кр.
|
То чинить на ро̂къ усёго: |
59 р.80 кр. |
т. є. майже 60 р.
Теперь же маємо у нашо̂мъ селѣ 378 нумеро̂въ (осадъ), отже-жь пропиває ся що року у Срѣбнаровѣ не богато: лишь звышь 22.000 р. — А щобы вы не казали, що я взявъ може жидо̂вску крейду, то рахуймо лишь половину того, отъ лишь ту одну дурничку, то одно нѣщо: 11.300 р., кажу вамъ: лишь одинайцять тысячь, триста риньскихъ. — Се вже чей не скажете, що за богато рахувавъ!…“
— „Охъ, Божечку-жь ты нашь!“ крикнула цѣла громада, якъ оденъ.
— „А пану Семкови Маланюкови за богато є, тыхъ десять тысячь на громадске добро выкинути; то лѣпше жидамъ 11.302 р. за пусте болото, за проклятый одуръ, за пекельну смолу упхати? — О люде, люде! чи васъ уже жиды зовсѣмъ такъ тою горѣвкою зачмелили, що ясну якъ сонце правду не можете по̂знати?“
— „Панове громада!“ ажь кро̂зь плачь закричавъ Семко, „вѣрни̂ христіяне! душѣ божи̂! послухайте вы мене, одного послѣдного пяницю у селѣ! Якъ стоить осьде церковь Господня, и якъ стоить осьде душпастырь нашь дорогій: такъ уво̂йдѣмъ усѣ у до̂мъ божій и присягнѣмъ на три роки, коли вже не на цѣлый вѣкъ, що тои пекельнои смолы не во̂зьмемо до устъ нашихъ, — то будемо мати и церковь нову, и школу, и скрынку позычкову, и шпихлѣръ громадскій, и честь, и здоровлє, и славу на цѣлый край, и що сами̂ загадаємо! — Цо-жь мы не можемо собѣ за 33.900, кажу: трийцять и три тысячѣ девять сотъ ринскихъ справити и запровадити? Ходѣмъ панове громада, и зложѣмъ присягу передъ Исусомъ Христомъ, що зъ діяволомъ бороти ся будемо до остатнои нашои силы! — За мною, панове громада, кому ще душа и жѣнка и дѣти мили̂!“
Якъ разъ увалила цѣла громада у церковь святу. Панъ-отець узяли присягу во̂дъ цѣлои громады; а якъ громада присягала, то усѣ плакали, и панъ-отецъ навѣть заплакали якъ мала дитина, тай кажуть:
— Любими̂ дѣточки мои! Якъ мы тутъ зъ радости плачемо, такъ святи̂ ангелы плачуть теперь зъ радощѣвъ передъ Спасителемъ нашимъ Исусомъ сладчайшимъ, котрый, споглядаючи на насъ, благословить насъ десницею своєю! О любими̂ дѣточки Христови̂! вы не знаєте, яку утѣху, яку радо̂сть вы таткови нашому небесному завдали, а діяволу ко̂лько смутку та нужды! — О, стережѣть ся єго, сокотѣть, абы васъ зновь не по̂дъюдивъ, абы вы вашу нынѣшню святу присягу не зломили а во̂дтакъ ще грубше у пекло не попали, якъ мали передже уже у нёго потавати!
— „Ба не до̂жде того ворогъ божій и людскій!“ сказавъ Маланюкъ; — „таже мы претцѣ люде яки̂сь, не собаки, и душу маємо въ тѣлѣ, а не суху пару. Бога будемо благати, а Во̂нъ намъ допоможе;“
— „Амѣнь!“ благословили панъ-отець. Громада розо̂йшла ся, весела собѣ якъ на великдень, по̂йшла по домахъ, а пообѣдавши на прохо̂дъ у поля. — Лишь Морткови Більбахови не було весело; бо якъ єму уповѣли, що въ церквѣ стало ся, такъ жѣнка єго Хуна и зо̂йшла зъ розуму. Не могла, видно, сердешна тыхъ 33 тысячь, що мала ихъ уже якъ въ кишени, черезъ свою захланну душу пересадити. Отъ и во̂двезли єѣ до Львова до шпиталю.