Фармазоны (1874)/8
| ◀ VII. ГЛАВА | Фармазоны VIII. ГЛАВА |
|
Якъ за сей часъ Срѣбнаро̂въ выглядавъ, то уже знаєте, и тутъ ще лишь то̂лько скажу, що съ тыхъ во̂сѣмь Срѣбнаро̂вскихъ корчемъ уже и однои не було, а зъ жида таки и запаху нѣ, бо всѣ повтѣкали то въ мѣсто, то по такихъ селахъ, де ще люде дурни̂ були, и по корчмахъ тратили и маєтокъ сво̂й, и добро, и гараздъ, и честь, и славу, и душу, и здоровє и царство небесне. Лишь два села, що були близько Срѣбнарова, по̂шли за добрымъ прикладомъ ще таки заразъ зъ разу, отже зо̂славъ и имъ татко небесный свою благодать, и стали розживати-сь и богатѣти однако якъ Срѣбнаро̂вцѣ, чи якъ то ихъ тамъ жартомъ звали — Срѣблоробцѣ. А Срѣблоробцѣ не попускали ся и на волосъ своєи установы, а то такъ, що ту стару Копытникову Марцю, котру на єи нещастє присилувано разъ на празнику у поблизько̂мъ селѣ выпити порцію араку чи тамъ вишнику, туй-туй що съ села и зъ громады не выгнали. И то бы були таки выгнали, та ажь панъ-отець мусѣли за ню просити, а хоть и впросили, то однако не було вже ѣй просвѣтлои годины у селѣ, бо хто єѣ лишь уздрѣвъ, такъ заразъ и гойкавъ на бабу, якъ на якого вовка, та жидо̂вскою шапкою прозывавъ. А до того села, де єѣ присилували, нѣхто бы бувало на празникъ бувъ не по̂шовъ, хоть бы єго рубавъ бувъ!
Оттаки̂ то люде божи̂ та завзяти̂ зробили ся ти̂ Срѣблоробцѣ! справедливи̂, истинни̂, Русины! — А Василь Нестерюкъ каже однои недѣлѣ до тыхъ першихъ трийцятёхъ фармазоно̂въ, котрыхъ для ро̂жницѣ во̂дъ новако̂въ та отцями призвали:
— „А знаєте вы, братя, що во̂дъ нынѣ за тыждень буде тому сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль, якъ мы у фармазоны уписали ся?“
— „Та вже?“ кажуть усѣ дивуючи ся, — „а намъ здає ся, що тому лишь ро̂къ або найбо̂льше два.“
— „Бо такъ то мило часъ при роботѣ та тверезости минає!“ каже Василь. — „Я и самъ не думавъ, що речинець приходить, ажь тутъ и впало вчера письмо, абы мы тои и тои днины, тои и тои годины у ночи зо̂йшли ся такъ, якъ тогди першій разъ тутъ у мене. И наказує старшина остро и на сумлѣнє, абы кождый зъ насъ принѣсъ и увесь сво̂й готовый складаный гро̂шь, и ти̂ книжки, що я кождому ще зъ разу поробивъ и заєдно провадивъ, и у котрыхъ списаный станъ цѣлого маєтку, тогдѣшнього и теперѣшнього, и зъ довгами и зо всѣмъ.“
— „Добре“, кажуть фармазоны, „мы прийдемо.“ Отже и зо̂йшли ся усѣ на сво̂й часъ, о по̂вночи, усе такъ, якъ то першій разъ було. Ажь тутъ и вдарило три разы, гейбы великимъ молотомъ у желѣзо; фармазоны перехрестили ся, и по̂шли усѣ у противну свѣтлицю, кождый зъ нихъ якъ найкрасше убраный, бо такъ Василь казавъ, и въ кождого книжка у рукахъ, а у пазусѣ жвавый вузолъ чогось, що такъ во̂ддуло ся, якъ якій добрый бохонець хлѣба. Оттакъ они уво̂йшли у ту свѣтлицю.А у свѣтлици було усе такъ, якъ першого разу, лишь що було двѣ помостинѣ выважени̂ и великій глубокій гро̂бъ укопаный, а коло гробу стояла та сама трунва, що перше на ослонѣ стояла. Фармазоны уклонили ся старшинѣ, а той у бѣло̂й одежи такъ промовивъ до нихъ:
„Миръ вамъ, братя! У сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль витаємо васъ тутъ у друге, а то лишь за для того, абы васъ переконати, що наше слово сповнило ся, и що вы, якъ будете жити по заповѣдяхъ нашихъ, за той часъ щасливыми будете. — Стефане Притуляку, подай сюды твою книжку! Якъ ты записувавъ ся у наше товариство, то мавъ ты поля два морги, хатиночку, що не вартъ була съ-повна и 10 ринскихъ, а на те усе 75 ринскихъ довгу у жидо̂въ, и то все за горѣвку. Нынѣ маєшь чотыре морги поля, хату у вартости 400 ринскихъ, пару воло̂въ, двѣ коровѣ, пасѣку и садъ, у хатѣ усѣлякого прибору на 100 р., ты и жѣнка и дѣти убраня на 200 р., коло дому усякого начиня и варстату, у шпихлѣри 12 корцѣвъ хлѣба, у громадско̂й позычково̂й скрынцѣ готового вложено гроша на 150 р., — а те чи не всё було бы сёгодня у жидо̂вскихъ кишеняхъ. А тамъ у пазусѣ що маєшь? 200 р. готового гроша на пару коней и на во̂зъ новый, кованый; мы се усе знаємо. Отожь тво̂й маєтокъ, що ты найбѣднѣйшій бувъ у селѣ; а други̂ фармазоны мають и у двоє и троє и у четверо бо̂льше. — Теперь мы васъ усѣхъ пытаємо, и то на ваше сумлѣнє: дотримали мы вамъ нашого слова? є вы щасливи̂? не маєте вы бо̂льше грошей, якъ у отсѣмъ мѣшку на столѣ? На сумлѣнє кажѣть!“
— „У двоє бо̂льше,“ во̂дповѣли усѣ.
— „А теперь вы бы ради̂ знати, хто мы?“ — запытавъ той у чорно̂мъ. — „Отъ хто мы!“ — На се скинули оба фармазонски̂ старши̂ свои наличманы и довги̂ плащѣ, а фармазоны по̂знали теперь — ану угадайте, кого? — свого сѣльского священика и одного цѣсарского урядника зъ мѣста, родомъ Русина. Боже, що засоромили ся тогди фармазоны!… А панъ-отець кажуть до нихъ:
— „Видите вы, люде добри̂, яки̂ вы невѣрни̂? Упередъ нѣмъ вы у фармазоны вписали ся, ко̂лько я вамъ наказавъ ся, та наговоривъ ся, та напросивъ ся: покиньте и покиньте разъ ти̂ корчмы и ту горѣвку, а будете щасливи̂ и богати̂ и здорови̂ и черстви̂ и славни̂! — Хиба-жь вы мене послухали? пили и пили и пропивали ся, ажь доки до того краю не пропили ся, що не дбали въ рештѣ и душу свою чортови записати, абы лишь було за що далѣ пити! Щастє маєте, що хоть на молодого але розумного чоловѣка трафили, котрый менѣ се заразъ и вповѣвъ. А я читавъ зновь у одно̂й нѣмецко̂й книжцѣ правдиву одну исторію, якъ то давно десь, у Швайцаріи ажь, одно село було дуже розпило ся и такожь хотѣло чортови записати ся, и якимъ способомъ оденъ молодый чоловѣкъ ихъ выратувавъ и во̂дъ пянства и во̂дъ гадки проклятои: а то такимъ самымъ способомъ, якъ мы васъ отсе. — Тяжко намъ було, дѣти люби̂, вѣрте намъ, що тяжко! наличманы на лице брати та комедію передъ вами грати, але для спасенія душъ вашихъ и для щастя вашого мы и на се поважили ся, бо видѣли, що иншій спосо̂бъ не помагає и що вы забобонамъ бо̂льше вѣрите, якъ людямъ ученымъ и слову божому. Бо фармазоны є дѣйсно въ свѣтѣ, але не є то таки̂ люде, абы чортови записували ся, але є то таки̂ люде, що чортови опирають ся, чимъ лишь можуть, а найбо̂льше тымъ, що нѣщо не пють, що церковь божу и заповѣди господни̂ шанують, гры та гульки не справляють, у одно учать ся правды и книжки добри̂ читають, а абы ихъ не кортѣло по корчмахъ ходити, собѣ порядни̂ и выго̂дни̂ домы будують, выго̂дно жиють, а розрывки собѣ у роботѣ и у порядно̂мъ господарствѣ шукають, усе такъ, якъ вы сихъ сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль робили и старали ся; для того можете смѣливо фармазонами звати ся, и собѣ ту назву за честь мати. — Другимъ разомъ вамъ бо̂льше за нихъ уповѣмь, а симъ разомъ лишь скажу вамъ, що чортъ не прийде вамъ нѣ на роздорожище грошей давати, нѣ до пустого двора або замку, бо має во̂нъ помо̂чнико̂въ ще лѣпшихъ во̂дъ себе, а се такихъ, що душѣ ваши̂ на векслѣ хапають та гро̂шь вашь, на котрый вы тяжко працюєте, за пусте болото выдуруюють. О то є ти̂ чорты видими̂, котри̂ на вашь кро̂вавый крейцарь чатують и на спасеніє вашои душѣ засѣдають, якъ той ко̂тъ на мышь. Вы вже знаєте, хто они є, и стережѣть ся ихъ, бо, якъ святе письмо каже: ворогъ не спить але дивить ся, кого бы пожерти. Отже-жь сокотѣть ся, дѣти, сокотѣть! го̂рше огню єго сокотѣть ся, абы зновь васъ съ праведнои дороги не звѣвъ!“
— Не трафить ся! каже Николай Пасѣчный, але скажѣть менѣ, панъ-отчику, во̂дки вы знали, що я тои днины пивъ порцію горѣвки? Таже вы се не могли знати, поки свѣта! — менѣ се и до нынѣ съ чуда та зъ дива не сходить!
— „За се вже мене пытай,“ каже Складанъ, выступивши на передъ; „се менѣ вдало ся якось вывѣдати, и я панъ-отцеви заразъ уповѣвъ, бо я и Правдарюкъ усе знали, намъ панъ-отецъ уповѣли, для того то и мы казали записати ся чортови.
— Ба, Господу Богу небесному! ажь скрикнувъ Притулякъ, — Господу Богу, не чортови! Чортъ най щезає во̂дъ насъ и во̂дъ васъ хрещеныхъ та держить ся тыхъ, що по корчмахъ ходять та єму на жидо̂вскихъ вексляхъ по̂дписують ся, а во̂дъ насъ єму зась! — Але скажѣть менѣ, прошу, на кого сей гро̂бъ и ся домовина?
— „Се я вже вамъ скажу, панове фармазоны,“ промовивъ Василь, — „лишь прошу уважно послухати! — У сѣй домовинѣ спочиває уся Срѣбнаро̂вска, наша, руска и людска бѣда, а мы єѣ сеи ночи, задля празника нашого великого фармазонского, хочемо у сей гро̂бъ на вѣки вѣчни̂ поховати и запечатати, абы тамъ спочивала до страшного суду божого. — А кого кортить на ту нашу руску и людску бѣду ще у останне глянути, то най во̂дхилить вѣко и подивить ся.“
— Се вже я! крикнувъ хтось зъ за плечей, — я маю до того перше и передне право! я, Семко Маланюкъ! Ану, яка тота та руска бѣда, най хоть ся на ню неживу подивлю, та ще ѣй хоть на прощанє межи очи плюну!
Такъ репетує Семко, та якъ бувъ собѣ хуткій, та цѣкавый, такъ и кинувъ ся до домовины. Отвирає — ажь тамъ повно усѣлякихъ мѣръ та мѣрокъ та порцій та фляшокъ корчемныхъ, а одна повна ще горѣвки. Семко брызъ ажь назадъ зо страху! — Аги! каже, — таже се справдѣ руска та людска бѣда! Пекъ, та цуръ ѣй, та осина ѣй на темни̂ днѣ! Таже се, ѣй-Богу! та порція, що я бувало зъ неи у проклятого Гершка пю! — а се тота сама кварта, бо я єѣ добре по отсёму значкови по̂знаю! — О и во̂дки-жь ты, Василю, таке дѣло запопавъ?
— „Або-жь се велика штука?“ каже Нестерюкъ, — „якъ выносили ся жиды зъ нашого села, такъ я всѣ мѣры поскуповавъ у нихъ, умысне на сёгоднѣшній нашь фармазонскій празникъ. — Робѣть теперь зъ ними, що хочете!“
— У землю съ препроклятыми! кричить Семко, — ану братчики, сюды, та запечатаймо ѣй гро̂бъ, а Морткова Хуна заспѣває ѣй вѣчну память, бо и такъ кажуть, що она у Львовѣ у шпитали нѣчого не дѣє, якъ лишь „вѣчная память“ спѣває у одно; то нехай же сѣй бѣдѣ таки буде „вѣчная проклятая память!“
— „Проклята ѣй память!“ закликали усѣ фармазоны якъ оденъ, тай поховали людску, руску и Срѣбнаро̂вску бѣду. А панъ-отець промовили: „На вѣки вѣковъ!“
— „Амѣнь!“ сказали всѣ тай розо̂йшли ся щасливи̂ та весели̂, що позбули ся на завсѣгды своєи бѣды. — Поможи, Боже, такъ усѣмъ христіянамъ!