хапун

хапун

Хапу́н, на́, м. 1) Хватающій. Г. Барв. 27. 2) Взяточникъ. Хапун такий, що й з рідного батька злупить. Котл. НП. 388 3) Чортъ. Там тебе хапун ухопить. Грин. I. 243. А щоб тебе хапун ухопив. Харьк. г. 4) Въ загадкѣ: ротъ. Чуб. I. 307.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924