Хмари (Пантелеймон Куліш)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хмари
Пантелеймон Куліш
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


Знов захмарилось високе,
І велике, і страшне...
Кволе, в світі одиноке
Знов запитує мене:

"Чи ти встоїш проти долі
В гордих старощах твоїх?
Чи - не буде вже ніколи
Днів мені тихих, ясних?"

Серцю кволе, тихомирне!
Ми з тобою знаєм світ,
Твориво тиранства хирне
Від Німвродових ще літ.

У неправдах зачинають,
У болізнях вагонять,
Беззаконство порождають, -
Правда, совість, розум сплять.

Утомившись боротьбою
З натовпом тупим, сліпим,
Розквитались ми з судьбою,
Горді в самоті стоїм.

Хоч захмарилось високе,
Вище хмари злетимо..
Серце в світі одиноке!
Ми над громом стоїмо.

Унизу огнем він грає
І торохкає-гримить.
А над нами той витає,
Хто сказав: "Да буде світ!"

Як снаги ж у нас не стане
Крізь хуртовину пройти,
Кодло людське, окаянне,
Мов темницю, кинеш ти.

В тій темниці, одиноке,
Вже зреклось ти суєти,
Линь же, горде, у високе
Небо правди й красоти.