челядина
челядина
|
|
Челяди́на, ни, ж. 1) Взрослая дочь, дѣвушка. Ой тепер же я не дівка, тепер я в батька не дитина, не дитина та й не челядина. Грин. III. 271. В мене личко — як яблучко, тепер як калина, як вийду я на улицю, — мила, люба челядина. Чуб. V. 12. 2) Женщина. Шух. I. 239, 32. Пішла бідна вдова подовж улонькою да зустрілася із сусідонькою: „Ах, сусідо, сусідо, молода челядино, та чужая чужанино, прийми мене до смерти жити! КС. 1884. I. 32. Ум. Челяди́нонька. Грин. III. 538, челяди́ночка. Мил. Св. 17. Дівчина-челяди́ночка. Мил. 88.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924