Червоний Кобзар
II. Збірка пісень і поезій робітничих — Робітницка пісня
1914
|
РОБІТНИЦКА ПІСНЯ.
Що-божий день ми встаємо з півнями;
Ще сьвітять ся по містї лїхтарі,
А голод нас жене в підземні ями,
Бо ми на те відвічні шахтарі.
Працює спина, плечі ноги й руки;
Вже й сил нема, а все рвемо кремінь…
Щож нам придбав наш труд важкий та муки?
На старість лїт без крихти хлїба гинь!
Поєднаймось з братом брат,
Зачерпнїм лише по чарцї!
Хай грімлять
Із гармат
Кати наші — працюдавцї,
Розсилають смерти жах!
І ми вип'ємо за згоду,
За братерство та свободу,
Щоб настало по сьвітах!
З мореного дна ми добуваєм перли,
Зробили рай ми з рідної землї,
Саміж мремо старцями, як і мерли,
Притьмом здихаєм у кромішній млї.
Крівавий піт з нас капле, ллють ся сльози,
А в домовину ляжем злидарем:
Не нас напоють виноградні лози
І в оксаміт не ми себе вберем.
Поєднаймось з братом брат…
В'ялить нас труд і нужда перед часом;
Кому така голота дорога?
Хто не вважа машинами та мясом
Робітників, дешевих од шага?
Де чудеса то там і наші сили;
Ми здобували Вавилон новий;
Не мов ті пчоли, — меду наносили,
А їсти — вибач, бо се мід не твій!
Поєднаймось з братом брат…
Ми тулимось в холодних під землях:
Там наші хати; носим лахмани…
Товаришують з нами в тих оселях,
Ховаючись від сьвітла, кажани.
Тїкаєм ми до гурту з ними в нори,
Не дивимось на сонечко ясне…
Нащо-ж огнем палають наші зори?
Чом сьміливійш завзятя не сягне?
Поєднаймось з братом брат…
Що-раз, як ми кров нашу розливаєм
За рідний край, — яка користь кому?
Мерзенного деспота уквітчаєм
Та й молимось як богови єму.
Не стяг війни розвиваймо, а любови;
Пашницею засїймо скрізь поля.
Доволї люд уже потратив крови!
Устане раб, що голову схиля!
Поєднаймось з братом брат…
(„Борба”, ч. 7–8. 1908 р.)
|
