чинити
чинити
|
|
Чини́ти, ню́, ниш, гл. 1) Дѣлать, производить, исполнять. Незнай гріха не чинить. Ном. № 106. Її мати гречаники чинить. Мил. 95. Не чини лихого, не бійся нічого. Ном. № 4442. Порядки чинити. Мет. 179. Чини́ мою во́лю. Исполняй мое желаніе. АД. I. 260. Чині́те ла́ску! Сдѣлайте одолженіе! пожалуйста! Чиніте ласку, внесіть ковбаску! Чуб. III. 476. 2) О змѣѣ: класть яйца. Гадина чинить уперед яйце, а потім віводить гадиніта. Шух. I. 238. 3) Дубить, выдѣлывать (кожу).
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924