чура

чура

Чу́ра, ри, м. = Джура 1. То козак йому промовляє: „Чуро мій, чуро, вірний слуго!“ АД. I. 248. Ой як крикнув козак Нечай на чуру малого: „Сідлай, чуро, коня мого, а собі другого“. Нп.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924