Шевченкові "крилаті слова"

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шевченкові "крилаті слова"
Василь Сімович
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Шевченкові "крилаті слова"

У творах великих світових поетів находилися все й усе ще находяться такі вислови, що відразу роблять велике вражіння на читачах, чи слухачах. А роблять вони вражіння тим, як саме вони сказані, звичайно – просто, зрозуміло, а то й образами, яких ужито в вислові. Читаючи їх, людина відразу над ними задумується, вглиблюється, пізнає велику правду вислову й переймає його за свій. То так, як із народними приповідками. Всі вони на око прості, але вдуматися в них, то з дива не виходиш, кілько життєвої в них правди, та як широко треба їх розуміти.

Слова такі, такі вислови назвали вчені літературознавці – крилатими словами, що начебто вони перелітають від людини до людини, то розраду в душу вносять, то кажуть розумові над ними задуматися, й, залишивши в неї свій нестертий слід, летять собі далі, а людина приймає їх за свої й уживає їх як коли цього треба, – як свої.

Поширюються такі «крилаті слова» через школу, через часте читання творів таких письменників, що придумали такі слова, через часті святкування памяті письменників, а то й люди самі передають їх одні одним. Відомо, наприклад, що старовинні греки, які вчилися на своїх великих народніх поемах (Іліяда й Одисея), поперебирали силу силенну висловів із цих поем. Це саме робили нові грецькі письменники. Нераз уже й несвідомо, де їм було треба, вживали таких «крилатих слів» як уже таких, що між людьми принялися як наче їх власні. Це саме бачимо і в инших культурних народів, таких, що мають великих поетів, наприклад, німці, французи, англійці. Буває таке, що таке «крилате слово» зрозуміле тільки там, де його витворили поети, і що чужинець собі з ним ради дати не може, просто його не розуміє, йому треба його якось аж розяснювати.

Справа в тому, що нераз такі «крилаті слова» в якійсь мові вживаються просто вирваними з цілого речення. Тоді, коли вони почали прибирати прикмети «крилатих», їх уживали в цілому реченні, так, як поет написав. Але згодом, коли вже ввійшли всі слова речення в народню свідомість, коли вже був цілком зрозумілий цілий їх зміст – то вже не треба було проказувати всього. Досить було сказати чи початкові слова, чи тільки ті з них, що дають більш-менш увесь зміст, шо найприкметніщі – і всяк і так уже все розумів. Пояснить нам це глумливий «крилатий вислів» Шевченка «не так тії вороги». Ми вже тепер і не потребуємо докінчувати цього вислову – «як добрії люди», бо в нашій свідомости вже є ціла глибока думка поетова, що він уклав у свій дуже гарний вірш:

Не так тії вороги,
як добрії люди —
і окрадуть, жалкуючи,
плачучи, осудять,
і попросять тебе в хату,
і будуть вітати,
і питать тебе про тебе,
щоб потім сміятись,
щоб з тебе сміятись,
щоб тебе добити.

Тепер уже вислів «не так тії вороги» – в нас «крилатий», це вже крилате слово, й ми вживаємо його в дусі всіх дальших слів Шевченкової поезії, як хочемо коли боронитися від т. зв. «добрих людей»...

І таких вирваних із цілих, нераз і великих творів «крилатих слів» Шевченкових у нас уже багатенько. Порівняйте, наприклад, «великих слів велика сила» (на балакунів, що нічого не роблять, а тільки знають багато говорити – з «Посланія») «гнилою колодою по світу валятись» (на дармоїдів – з «Минають дні»), «за шмат гнилої ковбаси» (на безхарактерних нікчемних людей, що й рідну матір могли би продати – з поеми «П. С.»), «не за Україну, а за її ката» (на тих, що чужим вислуговуються – з поеми «Кавказ»), не минати «ні титли, ні тії коми» (дуже докладно і глибоко щось брати, прочитувати – з «Посланія»), «грязь Москви, варшавське сміття» (на національних зрадників – з «Посланія»), на всіх язиках мовчати» (не протестувати на кривди – з «Кавказу»), «наша несвоя земля» (рідний край під чужим пануванням – «Мені однаково») «теплий кожух не на мене шитий» (що кому підходить – «Гайдамаки») і т. д.

Всі майже ці відірвані вислови в відповідних Шевченкових поезіях мають – насмішливий, глумливий відтінок. Воно цікаве. Бо нераз насміх, глум куди більше врізується в душу людини, ніж довгі проповіді, чи навіть сльози. Людині на глумливу замітку робиться за свої вчинки соромно, вона себе провірює, і, може, й поправиться... Але ж, крім цих вирваних із якогось твору є ще багато таких, що живуть іще в ужитку цілими реченнями. Буває це тоді, коли таке речення творить замкнену для себе думку, яка через скорочення потерпіла б. Візьмімо, н. пр., такий «крилатий вислів» ізнов Шевченків, як «Раз добром налите серце ввік не прохолоне» (хто додумався до якихось добрих думок, здобув собі якесь переконання, того ніхто не може завернути з його дороги), або «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», «Сонце йде і за собою день веде» (про народню освіту) – тут кожне слово важне, ці вислови, хоч би вони в поодиноких творах і не вязалися з їх змістом, дають самі для себе глибокий зміст – то й нічого з них опускати не можна. Вони так, як сказав поет, робляться «крилатим висловом».

Вже з цих кількох прикладів видко, кілько «крилатих слів» із «Кобзаря» перейшло вже до нашої щоденної мови. Воно не тільки тому, що щорічними святкуваннями памяті Шевченка раз-у-раз у нас повторяють його святі слова, й ми мимохіть засвоюємо собі їх. А робляться Шевченкові слова загальним скарбом і щоденної нашої мови тому, що все наново й наново вражає їх глибокий зміст і сам спосіб, як вони висказані (форма слова). Візьмімо тільки, наприклад, на увагу «крилатий вислів» Шевченків, загально вже відомий, дуже часто вживаний і в часописах і в розмовах: «Доборолась Україна» вже й не докінчуємо цілої Шевченкової думки: «до самого краю» – воно й не потрібне; що до краю доборолась, на це вже вказує і приросток до- у слова «доборолась»). В ньому ж ми маємо ввесь зміст нашої невдатної боротьби й у минулому, й тепер, і краще, й основніще й не можна змалювати словами невдатної боротьби, де виходить саме наша власна вина. Ми звичайно при цьому «крилатому слові» хитаємо ще й головами, бо маємо на думці дальші слова поеми. Иншими словами – це така погана боротьба, що поганішої вже й не придумаєш... Алеж бо це «крилате слово» вживається не тільки тоді, коли ми маємо на думці боротьбу національну чи політичну, а взагалі всяку людську боротьбу, всякі людські вчинки, коли хтось «воює», бється за щось, але ж бється не все чесно й нарешті за таку свою «боротьбу» дістане справедливу нагороду...

•••

Так багато «крилатих слів» не дали твори ні одного українського письменника, як їх дав Шевченків «Кобзар». Що тільки займає людину, що лише торкається її життя, бажань, надій, всі її життєві слабощі, всі погляди на світ, на людей, на все, що своє, на рідний край, на його минуле й майбутнє – на все це найдете в Шевченка «крилате слово», яким ми вже тепер користуємося всі як своїм власним.

Ми ж уже тепер часто говоримо Шевченковими словами, що, мовляв, «жива правда у Господа Бога», що «без правди горе»; про те, як воно буває в світі, кажемо залюбки, що «все йде, все минає, і краю немає», що на світі «все гине, слава не поляже», що «тяжко жить на світі, а хочеться жити», що «у всякого своя доля і свій шлях широкий», що на світі «на те й лихо, щоб з тим лихом биться», що «надія не вмирає», що «поки живе надія в хаті, нехай живе, не виганяй» і т. д.

Свою віру в перемогу правди ми дуже часто висловлюємо словами Шевченка, що, мовляв, «встане правда», що «врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі». Таксамо його словами говоримо про тяжке ярмо неволі («на світі тілько й тяжко, що в неволі жити», «немає гірше, як в неволі про волю згадувати»), захоплюємося його словами волею (н. пр., «де нема святої волі, не буде там добра ніколи»), милосердимося над сиротою («хто сироті завидує, карай того, Боже»), підносимо вагу любови в житті людини («любов Господня благодать»; «не весело на світі жить, коли нема кого любить»), розуміємо разом із ним, що «слово мама великеє найкращеє слово» й т. д. й т. д. Ми вже тепер і не пробуємо инакше висловлюватися про значіння громади, як Шевченко («треба миром, громадою обух сталить»). А такі вислови, як Шевченкове «борітеся, поборете», правлять уже тепер за політичні гасла деяким партіям (спершу «Революційній Українській Партії» на Наддніпрянщині в 1900. р., а тепер – гасло українських соціялістів-радикалів), кожний із нас розуміє вагу слів «Заповіту» – «вставайте, кайдани порвіте!». Вже й дитина в нас тепер знає, що хотів поет сказати словами «Учітеся, брати мої», – крилатими словами, що їх узяв собі за назву й за гасло окремий Видавничий Фонд (II. серія видань «Просвіти»).

Велику вагу мали й мають Шевченкові вислови, що торкаються долі рідної землі, минулого України й надії на краще наше майбутнє. Дуже багато таких висловів подає Шевченкове «Посланіє». Всі ми, де цього треба, користуємося такими «крилатими словами» Шевченка, як «Хто матір забуває, того Бог карає», «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля», «Нема на світі України, немає другого Дніпра», «Що ми, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті». Або з инших поем: «немає нічого в Бога, як Дніпро, та наша славная Вкраїна» («І виріс я на чужині»), «Кохайтеся, та не з москалями» («Катерина»). Або певна поетова віра в воскресення України з поеми «Суботів» («Встане Україна, і розвіє тьму недолі») – вона теж уже стала в нас «крилатим словом».

Ми радо вживаємо таких слів, бо краще й ліпше сказати ми не придумаємо.

•••

Ми навели дуже небагато Шевченкових слів та висловів, що поробилися в нас уже «крилатими». Та міркуємо, що в міру того, як у нас поширюватиметься знання Шевченкових творів, то і зростатиме певне кількість його крилатих слів. Бо Шевченко з цього погляду для нас – невичерпна криниця...