Щоденник кількох міст/Дещо про жінку

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ДЕЩО ПРО ЖІНКУ

 

З домнуле Фельдманом ми зустрілися знову того ж, здається, дня в поїзді Адріянопільської залізниці, вертаючи до столиці. Мене щойно кондуктор виставив із якогось порожнього купе, де я, приваблений тишею й затінком, хотів трохи поспати після гарячого сонця. Кондуктор дуже чемно щось довго пояснював по-турецькому, але мої знання обмежуються виключно цифрами, назвами залізничих станцій і запитанням «кач пара?». Зрозумів я тільки з жестів — універсальна мова! — що чомусь треба перейти до іншого місця в тому таки ваґоні. Я скорився й за кілька кроків зустрів Фельдмана поруч із польським консулом — також постійним гостем пляжу.

Вже моя доля така — польські дипломати мене не люблять. Пан консул пересів до іншого місця, а домнуле Фельдман нагадав мені, що в турецьких поїздах є спеціяльні місця для жінок. Я, очевидно, не зрозумів турецького напису на цьому купе.

Жінку розкріпачено, але збереглися ще старі обмеження стосунків між чоловіками й жінками. Тепер ці обмеження вже більш скидаються на привілеї для жінок, У поїзді, метрополітені, трамваї — є спеціяльні місця тільки для жінок, де чоловік не має права сісти, але ніхто не забороняє жінці сідати серед чоловіків.

Одна з найсерйозніших реформ Кемаля-паші — реформа побуту. Вона неможлива була без розкріпачення жінки. Скасовано многоженство, скасовано чадру, скасовано чоловічу опіку над жінками. Жінка одержала навіть право голосу на парляментських виборах.

Раніш жінка не могла з'явитися перед чужим чоловіком із незаслоненим обличчям. Навіть через вікно визирнути без чадри вона не могла. Не в супроводі чоловіка із своєї родини, жінка не могла піти на вулицю й до театру. Якнайсуворіше виконувалося заповіт із Корану: сімейне життя, інтимне життя мусульманина — релігійна таємниця. Це прикриття релігійної таємниці поширювалося на всі галузі побуту.

Якось на околиці Стамбулу біля брами Едірне-Капу я зустрів двох жінок, що при моєму наближенні закрилися чадрами. Але то був єдиний випадок, то було на околиці, а до того ж жінки були старі й негарні. Коли іноді — дуже рідко — я зустрічав на вулиці жінок під чарфе, мені, насамперед, спадало на думку, що напевне жінка вживає старого звичаю виключно з егоїстичних міркувань, що напевне ця жінка не дуже гарна. Бо майже всі жінки турецькі, що я їх бачив без чарфе — дуже гарненькі.

В Анатолії, особливо в глибині її, далі від культурних центрів, жінки під чадрою зустрічалися частіш. Цивілізація шириться ступнево.

Але, не вважаючи на кемалеву реформу, лишилося чимало старих забобонів.

До моєї товаришки в Стамбулі мусіла прийти одна турецька письменниця… Це для нас була ціла подія. Побачити жінку, розкріпачену аж до того, що вона пише, її читають, її знають. Ми з нетерплячкою чекали цієї візити.

Письменниця прийшла в супроводі ще одної дівчини. Це — її сестра.

— Яке має ця відношення до турецької літератури, крім того, що її сестра пише? — спитав я.

Мені роз'яснили, що самій жінці прийти в гості не личить, хоч і прийшла вона не до чоловіка, а до жінки.

Я розповів про це панові Фельдману, коли в нас зайшла мова про жіночі обмеження чи привілеї. Він ані крихти не здивувався.

— А як же інакше? А у нас хіба не так?

От я і не міг пригадати, як воно в нас було. Як воно тепер, я розповів еміґрантові. Як воно раніш — він розповів мені.

Жінка чи дівчина, живучи самотньо, не має права прийняти до себе гостя. Мусить бути хтось при цьому, або треба піти до спільної кімнати. Жінка чи дівчина не може відвідати кімнату самотнього чоловіка — це непристойно

Жінка не може пройти по вулиці з чужим мужчиною під руку — це свідчить про наявність інтимних взаємин. Жінці не можна курити цигарки на вулиці.

З такими поглядами виїхав із нашої країни чимало (вже скоро десять) років тому пан Фельдман. Так, це стара Росія, з її старим побутом. Це філістерство переможене, його навіть важко уявити собі. Звісно, смішно було б зводити досягнення 10-ти років до подібних дрібниць, але з отаких крихіток і складається побут, складається оте, що цупко тримає тебе в своїх пазурях, хоч хто б ти був. Можна чи ні? На різниці між дозволеним і недозволеним будується людські взаємини, людську мораль…

Пан Фельдман чимало дивувався. Я йому співчував: я так само чимало дивувався тому, що бачив у європеїзованій Туреччині.

Моя знайома торік жила в турецькій родині. Це сприяло вивченню турецької мови, побуту, життя — якраз того, над чим працювала моя знайома. Їй раптом одмовили від квартирі. Чому? Вона не могла зрозуміти. Стороною дізналася, що хазяйка комусь говорила:

— До неї багато знайомих ходить…

Хіба це не подібне до старої умови квартирної хазяйки самотньому квартирантові «жінок не водити?» І хіба, щось таке ви уявляєте тепер у нас?

Я був у турецькому театрі. Там жіночу ролю виконував мужчина, як у салдатській виставці «Графіня Ельвіра». Я купив для грамофону кілька турецьких пісень — жадного жіночого голосу. В іншому театрі, в турецькій п'єсі я бачив на сцені жінок, але то були грекині. Туркені прилюдно не виступають. І наша знайома письменниця, хоч і соромилася прийти до нас сама, має славу розпутної жінки — може, тому якраз, що пише романи про кохання і навіть — жах! — виголошує доповіді через радіо.

Так то Туреччина! Туреччину Кемаль-паша брутальною рукою реформатора кинув на кілька сторіч уперед, а їй важко призвичаюватись… Але пан Фельдман, харківський інтеліґент і домовласник?

Пан Фельдман, цікавившись нашими шлюбними справами, питає:

— Чи може молодий хлопець одружитися, не поспитавши батьків?

— А чому ні? — дивуюся я.

— Ну, я розумію, що формально вони йому заборонити не можуть, але чи не трагедія для них, коли син їх не слухається, і сам вибирає собі наречену?

Звичайно, для міщанської родини в цьому може полягати траґедія. Але й розумних міщан у нас перетравили 10 років. Та Фельдман мислить ще психологією десятирічної давнини. Він наприклад, вважає, що шлюб мусить складатися після згоди батьків обох сторін.

Хіба не було так десять років тому? Хіба нема таких шлюбів тепер в Одесі? Там у міщанських родинах ставиться дві вимоги:

цнота нареченої,

професійний квиток нареченого.

Та наша молодь, наше найкраще — вони видерлися з пазурів старого побуту — і якийсь великий землемір моралі переставив межу між дозволеним і недозволеним. У нас мислять тепер інакше.

Щиро бажаю того самого й турецькій молоді!