Там, де вітер лепетень
По підметах спорохнялих,
Коливались златовіти –
Йшов новітній день!
Гей! Сідаймо всі на релі[1] –
Гайдабурити гайда!..
Морок, смуток? Я веселий –
Молотка дзвінкий удар!
Тіні – зникли. Вечір синій
І – кривавий... Що мені?
Я до цього також звиклий,
Як до мене тьмяні сни.
Уквітчали небо зорі...
Зорі списики у простір.
І сьогодні, як і вчора,
Морок хмуриться від злості.
А у мене біля серця
Сиза горлиця туркоче,
Серце з ретязя[2] зірветься
І голубку залоскоче.
Що нам морок, що нам смуток?
Ми йдемо – наперекір,
Ми – весни найперші гуси,
Наші дні – бурхливий вир.
