Як дурний злих духів перехитрив

Як дурний злих духів перехитрив

Був собі батько, бідний батько, називався Іван. Мав він дванадцять синів. Одинадцять було розумних, А дванадцятий — дурний. Той дурний сидів у запічку. А батько з тими синами не знав, що робити. Взяв він їдного, до ліса повіз, здибав сосну:

 — Що з теї сосни буде, сину?

Син каже:

 — Буде тертиця.

Отже він називається трач.

Взяв він другого сина, везе до ліса. Стоїть дуб.

 — Що з того дуба буде?

 — То буде клепка.

То той буде боднар.

Взяв третього сина. Стоїть граб.

 — Сину, що з того граба буде?

 — Та будуть до млина пальці (до коліс).

То буде мельник.

Веде четвертого. Стоїть осика.

 — Що з тої осики буде?

 — Будуть нецьки.

А як же єго назвати? Буде столяр. Веде п'ятого до ліса. Стоїть явір.

 — Що то буде з того явора?

 — Калатало буде.

Назвав єго пастухом.

Везе шестого. Стоїть берест.

 — Сину, що з того береста буде?

 — Та колеса, обіддя.

Того буде стельмах.

Везе семого до ліса. Стоїть вільха.

 — Що з тої вільхи буде?

 — Будуть ліжка.

Того є столяр. Взяв восьмого, везе до ліса. Стоїть бук.

 — Що з того бука буде?

 — Будуть рискалі.

То той буде називатисі таже столяр.

Взяв дев'ятого, везе до ліса. Стоїть ясен.

 — Що з того ясена буде?

 — Буде віз, снасть до воза. То то стельмах.

Взяв десятого до ліса. Стоїть ялина (ялиця) — боднар.

Одинайцятий — смерека — боднар таже.

Взяв він того дванадцятого дурного, везе в ліс — стоїть липа, кучерява липа груба, памолодки широко розпустила.

 — Сину, що з тої липи буде?

 — Будуть мотузки з лика.

Став дурний мотузки з лика робити.

Якось прийшов до нього "дух святий при хаті“, питає:

 — Що ти робиш з тих мотузків? Той каже:

 — Де йно є ви всі, то я вас буду вішати на тих мотузках. Отже той злий злякався, пішов до старшого, кривого:

 — Що з ним робити?

 — Задаймо єму покуту, чи зроби...Там стоїть коло багна кобила, чи він її обнесе три рази навколо багна?

Взяв єго менший дідько до багна. Каже тому дурному:

 — Бери! Дурний каже:

 — Бери перше ти, хто хутше обнесе.

Той злий дух взяв, обніс, аж єму очі вилізали, а дурний сів на кобилу та й три рази обігнав багно, та єму легко пішло. Пішов дідько до старшого, каже:

 — Біда! Я взяв наперед себе, аж мені вочі вилізали, а він взяв межи ноги, аж лист свистав.

Старший знов єго післав до того дурного:

 — Вийди з ним у чисте поле (він мав таке яйце), хто вище кине. Як кинув дідько, трудно оком зглянути — впало на землю, сім локтів в землю впало. Той дурний каже так:

 — Як я кину (а місяць світить), то мій брат (тото місяць він називав братом своїм) наставляє руку, то як я кину, то він тобі не дасть. А дідько злякався, каже:

 — Не кидай! Пішов до старшого:

 — Що з ним робити?

 — Виведи єго у чисте поле, там стоїть корч. Котрий котрого злапає. І дідько каже до дурного:

 — Я побіжу наперед, чи ти мене злапаєш. А дурний каже: — Ти, дурний, я маю такого брата маленького, що як я свисну, як він піде, то ти єго не доженеш, не то мене.

І дідько злякався, і пішов до старшого:

 — Що з ним робити? А старший каже:

 — Іди, спитай єго, що він хоче за то — треба єму заплатити. А дурний каже:

 — Я ніц не хочу, йно жидівский шаламок грошів.

Викопав він яму шість ліктів глибока і шість ліктів широка, а зверху діра до теї ями, йно тілько що шаламок влізеться. І ті злі духи носять мішками гроші, насипали повну яму. А він не мав з ким покинути яму з грішми і сидить під липою, аж прилітає сова і сіла на липі, і крикнула:

 — Гуп! Гуп! А дурний каже:

 — Ти вже от тут пильнуй моїх грошей!

І сова сиділа на липі, і дідько сів на грошах і пильнували, а дурний побіг додому. Прибіг додому, каже:

 — Тату, беріть дванадцять фір і їдьте за мною. Але батько єму каже:

 — Ти дурний, що ти говориш, чи я маю їхати з дванадцятьома фірами за тобою, коли ти не маєш розуму! А він каже до вітця:

 — Їдьте, ніц не питайте, а будуть гроші.

І отець запряг коні, дванадцять фір, поїхав з ним, а на грошах сидить дідько, стереже тих грошей. А він перехрестився, а дідько з грошей втік, вступився.

Зачали брати тії гроші на фіру, набрали дванадцять фір, але половина ся лишила.

Завезли тії гроші і приїхали другий раз по ті гроші. Знов було дванадцять фір. І з дурного дванадцятого сина зістав наймудріший. Привіз він гроші додому, дав на службу Божу і на посвячення дому, і спросив багато людей на тую ціль.

А старший брат, котрий зістав трачем, був бідний, хоть сі писав богач, але був бідний. Каже до дурного:

 — Брате, як ти до того дійшов, що ти маєш тілько всього маєтку? А той брат наймолодший йму відказує:

 — Проси Бога, і тобі Бог дасть.

І тоди просить той брат найстарший у нього, того дурного, чвертку жита. А дурний до него каже:

 — Дай я тобі вийму їдно око і дам тобі чвертку жита.

І найстарший дав єму вийняти око, і наймолодший вийняв ему око. І дав ему чвертку жита. І що з того? Не вистачило того жита навіть на дві неділі. Прийшов другий раз найстарший брат і каже:

 — Брате, дай мені ще одну чвертку жита. А дурний каже:

 — Ну, давай друге око я тобі виколю і дам чвертку жита. Але ж помислив дурний над тим, встид ся зробило.

 — Я тобі, брате, не виколю ока, тільки відпусти мені за те око, що я тобі виколов, а я тобі дам їще збіжжя і більше, як чвертку.

І дав єму збіжжя на стілько, що старший брат справляв баль і посвячування дому, за то, що єго брат помилував і дав єму збіжжя і грошів, котрі єму потрібні для посвячування.

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), у Кгосподаря Кулика в грудні 1895 р.

Стиль запису збережено.