Як жив україньский народ/Україна та Московщина
| ◀ Богдан Хмельницкий | Як жив україньский народ Україна та Московщина |
Руїна ▶ |
|
Пристаючи до Москви, Хмельницкий з своїми прихильниками думав собі так, що одновірна з Українцями Москва не буде до України така лиха, як паньска Польща. Одначе дуже швидко виявило ся, що між Україною та Москвою була велика ріжниця.
Повстанє Хмельницкого вигнало з України все паньство. Панів більше нїгде не було, не було і паньских земель, анї паньских підданих. Усї люди були вільні. Посполиті люди, або мужики-селяне, сидїли собі на своїй землї вільними хлїборобами та робили хлїб; усї свої справи порядкували своїм громадским присудом. Міщани ремесникували або торгували, живучи також під своїм правом і присудом. Козаки служили у війску, мали землю, або часом яке ремесло чи крамарство і правували ся своїм козацким звичаєм. Скрізь старшина, начальники були виборні: громади сїльскі вибирали своїх отаманів та судіїв, міста — лавників та райцїв, що давали лад городским справам та судили суд. Козацтво також вибирало собі свою старшину; сотників, полковників, судиїв та иньших і над усїми найстаршого — гетьмана. Гетьман порядкував усїєю Україною, слухаючи поради козацкої старшини; в важних випадках збирано на раду свою козацку громаду. Запорозка Сїч ся й зовсїм була на волї, роблячи все так, як хотїла, на своїх степах. Попівство було також виборне: громади вибирали собі попів, яких хотїли, а архиреї тільки висьвячували їх, як піп громадї був не до вподоби, то вона й скидала його; архирей, митрополит так само були виборні. Увесь лад на Українї був такий, шо сам народ порядкував своєю справою.
Зовсїм инший лад був у Московщинї. Там народ не мав нїякого права, — він стогнав у неволї і робив паньщину гіршу, нїж наші попереду робили на своїх панів. Виборного начальства не було. Цар порядкував усїм як хотїв, сам наставляв скрізь старших начальників, а ті начальники — менших. Усї сї начальники-пани тяжко кривдили народ, обдирали його, мордували робочих людей. У Московщинї була воля у панів, тільки не було волї робочому народови і жило ся бідолашним московским людям під своїми панами ще гірше, нїж у Польщі під польскими.
Та й віра хоч була і в Українцїв, і в Москалїв одна, православна, але-ж де в чому відмінна наша від іхньої. Наш народ зважав більше на ту правду, яка написана в христіяньскій книзї Євангелії, більше думав про те, як треба по правдї жити, а московский темний народ пильнував більше всякого обряду. У Москалїв, наприклад, страшенно поміж себе попи і сьвітскі люди сварили ся про те, як треба писати: Іисусъ, чи Исусъ, або як хрестити ся — двома пальцями чи трома. Московским попам та панам дуже не подобало ся, що серед нашого сьвященьства й народу инші церковні звичаї й обряди. От напр., їм здавало ся страшним лихом, що у нас, як дитину христять, то обливають її, а не вмочають у воду. Такі малі речі здавали ся їм дуже важними.
Ще більша ріжниця була в просьвітї. У нас по всїй Українї були школи низші, середні й висші, скрізь писали ся й друкували ся книжки; наші люди дуже охочо вчили ся по школах і з книжок, учились і дома, і в чужі краї хто міг їздив, щоб засягти більшої науки, ширшого сьвіту. Москалї-ж були не вчені — і мужики й пани, наука, просьвіта здавала ся їм безбожним дїлом. Як у Москві друкар Хведорович почав печатати перші книги, так вони думали, що се чортівске дїло, — зруйнували друкарню, а самого Хведоровича за малим не вбили, — мусїв бідолаха на Україну тїкати. Уже згодом сам цар завів одну-однїсїньку друкарню, щоб у нїй друкувати церковні книги, а в нас тодї друкарень було вже 24. Усї наші звичаї були проти московских більше осьвітні, більше людяні і зовсїм не такі, як у Москалїв. Не так ми й говорили, не так і поводили ся, не так одягали ся, не так жили.
Але-ж Москалї думали, що красшого ладу, як у них, красшої віри, красших звичаїв, красшого житя, як у них — нїгде нема. На инші народи вони згорда дивили ся. Хто не такий лад і звичай має, як у них, хто не так живе й вірить як вони, — того треба присилувати, щоб він своє покинув, а жив, вірив, думав, говорив, одягав ся так, як Москалї. До того-ж московским панам, що підтоптали під себе свій робочий народ, було дуже не до вподоби, що народ на Українї був вільний, — коли-б ще й їх московский мужик не хотїв волї! А попам та архиреям московским не подобалось, що на Українї попів та архиреїв вибирають: вони собі думали: се так і в нас, на Московщинї, схочуть духовеньство вибирати! У Московщинї пани були покірними піднїжками, рабами царскими, чи то „холопами“, так вони самих себе перед царем називали. Так само, як менші люди перед панами хилились, так вони перед царем. А на Українї вільне козацтво було тодї горде своєю волею і не називало себе вірними підданими московскому цареви, а вільними. Се дуже не подобалось московскому урядови (правительству). Ото-ж і завзяв ся той уряд завести на Українї свій московский лад. Та тільки-ж відразу сего не можна було зробити. Вони й заходили ся робити се спершу потрохи та помалу, а чим далї вже все дужче та дужче налягати.