Як совітська Москва звоювала Україну?/Якими способами звоювала Московщина Україну?

by Аркадій Животко

◀ Мета московського воєнного походу проти України

Як совітська Москва звоювала Україну? Аркадій Животко Якими способами звоювала Московщина Україну?

Як ставився український народ до московської окупації? ▶

Львів: Соймовий клюб У. С. Р. П., 1934

Якими способами звоювала Московщина Україну?

Московська большевицька влада переводила задумане опанування по точно обробленому пляну. З одного боку мав іти наступ із зовні на границі Української Народньої Республики. Цей зовнішний наступ переводила московська влада при помочі правильної армії, яку стягнено або з російських кадр або з фронту. Рівночасно з другого боку всіма способами зручної, але безсовісної демаґоґічної пропаґанди старалася московська влада розложити й ослабити Українську Народню Республику з нутра. Ця пропаґанда була дуже хитра. На зверх вона заявляла, що нібито московські комісарі щиро признають незалежність Української Народньої Республики. Рівночасно комісари з Москви дали приказ своїм комуністичним московським діячам на Україні орґанізувати переворот проти Української Народньої Реслублики. Коли цей переворот не вдався, тоді близько границі, в Харкові, проголошено нібито нову українську совітську владу.

Про цю добу нашої історії так говорять большевицькі документи:

„Коли Затонського приняли в склад Совнаркома Російської Совітської Республики в характері представника українського совітського правительства, провідні діячі Совнаркома зачали вести переговори поза ним з кругами українських соціялістів що до внутрішного перевороту в Центральній Раді… Цей плян не вдався, не вдалось розколоти національного фронту (на самій Україні для тої мети зроблено дуже мало) і Російська Республика мусіла помогти воєнною силою, щоби перемінити Україну на совітську“²⁵.

Щоби можна було ліпше баламутити несвідомих людей, то ці післанці Москви не називали себе »комісарами«, (як у Москві), але »народніми секретарами«. Це роблено для того, щоби протиставити себе ґенеральним секретарям Української Центральної Ради. Щойно в р. 1919 ці московські намісники вже без ніякої маски називали себе по московському зразку — комісарами.

Цілий цей буцім український большевицький уряд у Харкові складався лише з Москалів. Тільки для баламутства людей на Україні до тих московських намісників додано двох легковірних Українців — В. Шахрая і Юрка Коцюбинського (тоді ще молодого хлопця!). (В. Шахрай дуже скоро побачив свою помилку і виступив з того »уряду«). Які це були члени того »українського совітського уряду«, найкраще описує Ґ. Лапчинський (пізніший большевицький консуль у Львові):

„Що це за уряд „український“, скаржився мені він, (В. Шахрай) — каже Лапчинський — що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що не тільки не користуються жадним впливом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи й не чуло раніш їхніх призвищ? Що я за „український військовий міністр“, коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради ми маємо лише військо, що привів на Україну Антонов і що на все українське дивиться, як на вороже контр-революційне?“²⁶

Що собою уявляв Центральний Виконавчий Комітет України, який утворили большевики в Харкові для противаги Центральній Раді і що був варт орґанізований ним »перший совітський Уряд України«, свідчить деклярація цього ЦИКУК-у з дня 7-го березня 1918 року такого змісту:

1) Мы никогда не рассматривали украинскую советскую республику, как национальную республику, а исключительно как республику на территории Украины.

2) Мы никогда не стояли на точке зрения полной независимости украинской народной республики, рассматривая ее как более или менее самостоятельное целое, связанное с общероссийской рабоче-крестьянской республикой федеративными узами.« — (Антонов-Овсеенко »Записки« т. II. ст. 23).

Як популяризовано тоді ідею походу на Україну в самій Москві, серед робітничого населення, показує уривок зі споминів В. Затонського про віче в Олександрівських залізницях у Москві. Треба тямити, що богато московського робітництва ставилося тоді вже до большевиків дуже ворожо. Аби робітників настроїти для себе прихильніше, уживали большевицькі проводирі такої безстидної демаґоґії проти України:

„Як виходив хто з наших товаришів — пише Затонський — здіймався шалений галас, промовця стягали з катедри, іноді й били.

Коли я пробував виступити, такий самий прийом було уготовано й мені. Вже хтось за ногу тягнув мене з катедри. Втримуючи рівновагу, я випадково потрапив рукою до кишені, де була біла франзоля, що її допіру привіз мені якийсь товариш з України.

Миттю виникає плян. Затримуючись що сили на підвищенні, я вихоплюю булку й показую її юрбі. Величезні тритисячні збори ахнули від несподіванки… Очі запалали. Перше ніж встигли отямитися (адже могли сказати: „отакі комуністи, самі булки їдять“, а тодіб все пропало), кричу на все горло:

— „Товариші! Знаєте з відки цей білий хліб? Він з України. Я тільки оце звідти приїхав. Хочете знати, як там люди білий їдять хліб?

— Ну, як з України, то кажи…“²⁷.

Такої безсовісної і безстидної демаґоґії не знає мабуть історія. Большевики розбуджували серед московського населення рабівничі інстинкти — жадобу поживитися безплатно чужим трудом — білим українським хлібом. Тільки цим способом вони збуджували »воєнного духа« серед темних московських мас.

1) На передодні наступу на Україну.

Московські большевики та їх тутешні прислужники для баламутства темних людей завжди представляють справу так, що совітська Московщина зовсім не посилала своїх військ проти Української Народньої Республики. Це — мовляв — сам український нарід, українські селяни й робітники, воювали проти Української Народньої Республики і поставили собі совітську владу.

Аби можна було переконати навіть дотеперішних большевицьких прихильників, наводимо тут докази зі самих большевицьких документів, котрі виказують, що проти Української Народньої Республики воювали тільки московські полки.

Антонов, бувший начальний командант большевицької армії проти України, в своїх »Записках« широко розповідає про те, як ще в кінці листопада та з початком грудня 1917, провадила Москва підготовчу працю до наступу на Україну. Москва в цей час мала до розпорядимости велику армію. Московський штаб розробив точний плян наступу. Згідно з цим пляном мали посунутися військові відділи з півночі і з головної кватири (Могилева) у вихідні точки — Гомель, Брянське, Вороніж, Харків. Разом з тим Антонов подає і кількість московського війська, що він мав його до розпорядимости на кордоні України на передодні виступу (14-го грудня). Так напр., з розмови його зі Штабом 14-го грудня, він подає слова комісара Склянського:

»Передаю вам склад північного відділу… Крім панцирного потягу входять 60-й Сибірський полк, 3 кулеметні команди, дві панцирні машини, друга батерія, 132-й артилєрійський дивізіон, Брянський відділ червоної ґвардії 800 баґнетів, 17-й стрілецький полк, 37-й запасний полк, 500 баґнетів, 19-й полк, єще одна легка батерія, 10 гармат і ще одна батерія — разом 20 гармат. В Орші є 500 легких гармат… Відділ пішов із Новгорода ешалонами, 10 тисяч кавалєрії і піхоти на Брянськ“.

Після того, як московські комісарі поставили Українській Народній Республиці ультимат, Антонов так описує воєнну ситуацію:

„Я умовився з Т. Крилєнком щодо вислання до мойого розпорядження в Харків відділів з фронту. Позерн обіцяв при тім дати піхотну дивізію, дивізію легкої гірської і тяжкої артилєрії, а також помічні відділи“.

Ні тут, ні в цілій книжці цього начального команданта московських військ проти України, не згадується ані словом про те, що хочби якийсь малий відділ українських селян чи робітників виступив був за совітами, а проти Української Народньої Республики.

Про це можуть свідчити і дальші виїмки большевицьких документів.

2) Бій під Крутами.

Про цей бій пише Антонов так:

„Бій за Крути тягнувся цілий день і закінчився 30 січня програною військ Ради (Української).

Муравйов повідомляв про цей бій мене і Совнарком: „По дводневнім бою перша революційна армія Єґорова при піддержці другої армії Берзіна коло залізничної стації Крути розбила контрреволюційні(!) війська Ради під проводом самого Петлюри. Петроградська червона ґвардія, Виборжська і Московська ґвардія винесли майже самі-одні весь бій на своїх плечах“²⁸.

Отже військо з Виборґа, Москви, Петрограду, йде на Київ. Ані один український відділ не йде за совітами. Цьому московському військові під Крутами протиставила українська соціялістична молодь під проводом Олелька Поповича, члена орґанізації УПСР у Києві.

Крути це найкраща картина з визвольних змагань і геройської боротьби української соціялістичної молоді за самостійність України.

3) Бій за Київ.

Проти України йшла в першу чергу і майже виключно стара реґулярна царська армія під командою московських большевицьких комісарів. Ось їх власне свідоцтво:

„Ви знаєте — звертається Муравйов до Антонова — що означають реґулярні війська в теперішній час. Вони страшенно дискредитують совітську владу, а тому, прошу Вас, пришліть мені або Петроградську або Московську Червону гвардію. Обовязково чекаю на зміну Червону гвардію, інакше я не впораюсь з тими силами, що їх маю, з міліоновим містом. Отже проситиму сили ще з Петрограду та Москви…

Московська армія мала приказ на Україні нищити всіх свідомих Українців. Міста бомбардовано артилєрією так, як це водиться лише у ворожім краю. І саме тому, що розпалювано бандитські кровожадні інстинкти в цих військах, то в них не було великої охоти класти свої голови за мнимі совіти на Україні. Вони воліли грабувати й чинити всякі насильства, чим провадити правильну війну. Ось пару виїмків з большевицьких документів:

»(Приказ Муравйова) командантові армії І. Єґорову. Сьогодня скріпити канонаду, громити безпощадно місто, головним чином Лукіянівку з київської стації… Коли салдати 11 полка будуть поступати трусливо, то скажіть Стеценкові, щоб він їх підігнав зі заду шрапнелями…«²⁹.

Зрештою наказ ч. 9 команданта армії Муравйова: »…Військам обох армій, армій Єгорова і Берзіна А. приказую безпощадно знищити в Києві всіх офіцирів і юнкерів, гайдамаків, монархістів, і всіх ворогів революції… «³⁰.

Як виконувано подібні накази, на Україні і хто переважно був їх жертвою, можна бачити із такого факту, що його подає Лапчинський:

„…Згадую інцидент, що стався в Полтаві, коли командант штабу Муравйова, Любинський, („Хлор“) зявився арештувати Леонарда Бочковського, лідера українських есерів на Полтавщині. Коли Бочковський на запитання відповів українською мовою, „Хлор“ на нього закричав:

— „Предлагаю говорить со мною по… интернациональному“.

— „Я вмію говорити анґлійською, німецькою, французькою, польською та російською мовою — відповів Бочковський — але не знаю, яку з них ви вважаєте за інтернаціональну…“

Мабуть такий же „наївний інтернаціоналіст“, подає Лапчинський, за кілька тижнів після того розстріляв т. Бочковського в Києві лише тому, що в нього був червоний квиток члена Центральної Ради, складений українською мовою…“³¹.

А хтож це розстрілював українських соціялістів? Вистарчить навести характеристику команданта армії, яка ці розстріли переводила, Муравйова. Про цього Муравйова пише пізніший большевицький консуль у Львові Лапчинський таке:

„За царату — каже Лапчинський — він не мав жадних стосунків з революційним рухом. Навіть більше, кажуть, що він був великим патріотом та монархістом. Коли на початку цього століття почали орґанізувати так званих “потєшних”, цебто мілітаристично-монархістичні загони зі шкільної молоді, Муравйов був одним із перших орґанізаторів цього руху…“ (Лапчинський Г. „Боротьба за Київ“).

Так то відбувся перший воєнний похід большевицької Москви проти України (грудень 1917 — березень 1918). Українська Народня Республика остаточно при помочі центральних держав таки вигнала московські війська з України. Але незабаром прийшов переворот українських панів на спілку з московськими панами і німецькими ґенералами проти Української Народньої Республики. При помочі німецького війська усунено Українську Центральну Раду, а на її місце проголошено реакційну владу »гетьмана« ґенерала Скоропадського. Скоропадський поволі заводив на Україні назад владу московської буржуазії і шляхти. Доки панував Скоропадський, доти й московські большевики сиділи тихо, уважаючи його роботу мабуть за свою. Але як тільки в листопаді 1918 р. українська революція повалила реакційний режим Скоропадського, відновила Українську Народню Республику і установила владу Директорії У. Н. Р., тоді зараз московська большевицька влада виступила з другим воєнним походом проти України. Мета цього походу була та сама, що й першого. І тепер Москва удавала, що нібито війну провадить не вона, а буцім якісь українські совіти.

Українська влада звернулася з протестом проти цього походу і запитала московську владу, як це вона без виповідження війни нагло посилає своє військо проти України. Перебіг телєґрафічної розмови, що відбувалася між представником уряду У. Н. Р. Чехівським і комісарем закордонних справ у Москві Чичериним передає Антонов так:

„31 грудня представник першого уряду Директорії Чехівський, запитав Москву по радіо, чим викликаний наступ радянського війська на Україну? Товаріщ Чичерин на цей запит відповів, що наступає не військо російської радянської армії, а українське військо, бо на Україні вирує повстання, викликане контрреволюційними заходами Директорії“. — „3, 4 та 9 січня нові радіо-телєґрами Чехівського в Москву: на Україні нападають „Латиші та Китайці“, їхніми руками Москва має намір захопити Україну, щоб її ограбувати і запровадити в ній такий лад, який бажаний російському урядові…“ …Народній Комісаріят Закордонних Справ відповідав на ці радіо-телєґрами Директорії 5, 6 та 10 січня. У ноті з 5 січня НКЗС вказував на невідповідність з дійсністю відомостей, що їх подала Директорія. „Ніякого війська радянської Росії на території України нема“, „воєнні дії провадяться між військом Директорії та військом українського радянського уряду…“³².

Так лукаво, по фарисейськи, говорила московська влада на зверх, щоби баламутити світ і несвідомих українських людей. А рівночасно таємно зараз у листопаді 1918 р., як тільки побідила українська революція, стягано на український кордон московську армію, щоби відповідними силами в грудні розпочати війну проти України. Про це свідчить лист Антонова до Лєніна з 17-го листопада 1918 р.:

„Совнарком і по його вказівкам Реввоєнсовіт (найвища московська воєнна рада) рішили негайно приступити до активних операцій на Україні…“

17 листопада оформився совіт українського фронту замасковано названий совітом ґрупи Курського напрямку. Його склад такий: Я, т. Сталін, т. Затонський. Вацетис приказав взяти до нашого розпорядження а) у Вороніжі — 43 робочій полк, 2-гу Орловську кавалєрійську дивізію (натиснувши на її формування) і готові харчеві полки й московську роб-дивізію… (Тут він дальше вичисляє московські полки, зібрані проти України)³³.

(Цей лист друковано в Літописі Рев. 1929 кн. 4).

Далі в листі вичислює Антонов усі ті московські полки, якими з району Курська має початися наступ проти України.

Для баламутства іменувала Москва буцім »Український Радянський Уряд« — по раз другий. Розуміється, що до цього уряду взято самих Москалів і одного малороса Затонського. Ніколи український народ, а навіть найменша його частина, не установляв цього уряду. Про те, як утворився цей ніби український радянський уряд, оповідає член того уряду Затонський. У Курську покликав секретар Російської Комуністичної Партії Сталін до себе майбутніх членів »уряду«, які самі не знали, по що їх закликали. А далі даймо слово самому Затонському.

„Сталін загадав прибрати зі столу, зачинити двері і сказав: — Тепер розпічнемо.

До справи підійшов він без жадної передмови: — ЦК. РКП. (Центральний Комітет Російської Комуністичної Партії) ухвалив утворити Радянський Уряд з — (тут була павза) з Пятаковим на чолі…

ЦК. РКП. ухвалив… А коли ЦК РКП. ухвалив, заперечувати годі…“³⁴.

Як сказано, членами цього буцім українського радянського уряду були самі Москалі (Пятаков, Антонов, Артем, Квірінґ) і малорос Затонський. До того ці Москалі з глибини душі ненавиділи Україну і були взагалі проти творення української держави — навіть совітської. Вони грали ролю »українського уряду« лише тому, що це приказав Ц. К. Р. К. П. з причин вищої політики. Що так воно було, про це свідчить сам Затонський, згадуючи про Артема:

„Артем, як тепер памятаю, доводив, що це справа реакційна утворювати Україну, хоч би навіть радянську“. (Затонський: „Уривки з спогадів про українську революцію“. Літопис Революції. 1929, кн. 4, ст. 168.)

Рівночасно за московською армією з Москви надсилають спеціяльні кадри аґітаторів на Україну, яким Троцький дає інструкції такого змісту;

„В третій раз ми посилаємо сильні кадри аґітаторів. Конкретно ваше завдання полягає в цьому:

1. Не навязувати українському селянству комуни до того часу, поки наша влада там не зміцніє.

2. Обережно заводити її в колишніх маєтках під назвою артілів або товариств.

3. Запевняти, що в Росії нема комуни.

4. Наперекір самостійникові Петлюрі та іншим говорити, що Росія також визнає самостійність України, але з радянською владою, а Петлюра продає Україну буржуазним державам.

5. З огляду на необхідність обезброєння всіх повстанців, щоб вони знов не повернулися проти нас, треба рішучо запевняти, що серед повстанців більшість денікінців, буржуїв та кулаків.

6. Трудніш справа стоїть з Петлюрою… Треба бути обережним… Іноді, поки ще Денікін не розбитий до щенту, краще пускати чутку, що радянська влада в союзі з Петлюрою.

7. Коли будуть випадки грабунків в Червоній Армії, то їх необхідно звалювати на повстанців і петлюрівців, що йдуть до Червоної Армії.

8. З огляду на необхідність для радянського уряду вивозити хліб з України, ваш обовязок, товариші, зясувати селянам, що хліб візьмуть тільки у кулаків і не для Росії, а для найбідніших українських селян, для робітників і Червоної Армії, яка вигнала Денікіна з України.

Ідучи тепер на працю на Україну, памятайте,… що для досягнення мети всі засоби гарні. „Ані на хвилину не забувайте, що Україна мусить бути нашою…“³⁵.

Гидкішої і лукавішої демаґоґії та фарисейства трудно знайти в історії.

Поруч з розгортанням воєнного наступу на Україну, розгортається і справа харчевого характеру, як це видно ясно хочби з інструкції Троцького.

Московський Совнарком (Совєт Народних Комісарів) зараз за своєю армією висилав окремих комуністичних комісарів для реквізиції харчів на Україні і для транспорту цих харчів на Московщину. Лише в березні 1919 вислано таких харчевих комісарів на Україну 2700 осіб. Про це говорить московський комісар Шліхтер дослівно так:

»…Ви знаєте, що недавно з Москви почався масовий відплив пролєтаріяту на Україну… Москва дала Україні біля 2700 людей, котрі були спеціяльно командовані до розпорядимости Наркомпрода (комісаріяту харчування). …Всі погляди пролєтаріяту Московщини обернені на Україну.³⁶