Limba noastră

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наша мова - це скарб,
Захований дуже глибоко,
Намисто з рідкісних самоцвітів,
Рознесених по Вітчизні.
Наша мова - це вогонь, що палає
У народі, що невідомо як,
Прокинувся зі смертного сну,
Немов казковий лицар.
Наша мова - це самий спів,
Дойна нашої туги,
Рої блискавок, що розтинають
Чорні хмари і ясну блакить.
Наша мова - це мова хлібів,
Які колишуться влітку від вітру,
Наші діди, вирощуючи їх,
Освятили цю землю своїм потом.
Наша мова - це зелений листок,
Шепотіння правічних кодр,
Тихий Дністер, що губить у своїх хвилях
Свічада світанкових зір.
Ви вже не будете гірко плакати,
Що у вас надто вбога мова,
А побачите, яка плодовита
Мова нашого любого краю.
Наша мова - це прадавні літописи,
Леґенди з минулих часів.
І коли ти їх читаєш у ряд,
То мимоволі тремтиш і здригаєшся.
Наша мова - обрана,
Щоб підносити молитви до небес,
Промовляти вдома й у храмі
Предвічні істини.
Наша мова - це свята мова,
Мова давніх казань,
Які виплакують і виговорюють
Селяни біля своїх ватр.
Відродіть же знов вашу мову,
Поржавілу за стільки часу,
Зітріть з неї бруд, болото
Забуття, в якому вона стогне.
Зберіть осяйні самоцвіти,
Що палають на сонці.
І матимете у себе
Новий потоп слів.
І знов постане наш скарб,
Захований дуже глибоко,
Намисто з рідкісних самоцвітів,
Рознесених по Вітчизні.