XXXIV ода Горація, кн. I

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XXXIV ода Горація, кн. I (1832
Петро Гулак-Артемовський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Parcus deorum cultor et infrequens,
Insanientis dum sapientiae
Consultus erro; nunc retrorsum.
Vela dare atque iterare cursus.
Cogor relictos etc.

От і допивсь!
І дохмеливсь!..
Довіку тямить буду!
Ні в рот не брать,
Ні коштовать
Не хочу аж до суду!

Коли б вона
Уся до дна
Повитікала в бочках,
То ще б в церквах
Народ в свитках
Стояв би і в сорочках!

Ні, Грицьку, ні!
Хоч би мені
Повіситься й на гілці!..
Ані під ніс!..
Нехай їй біс,<
Тій гаспидський горілці!

Вона мене
З світу зжене.
Коли б той ісказився,
Хто божий дар
Гнать через жар
У винниці навчився!

Ох! ох! ох! ох!
Зубів щось з двох
І ніг не долічуся!
Живіт, на сміх,
З ковальский міх, —
Здається ж, і не дмуся!

Самі кишки,
Мов бульбашки
У чавуні, клекочуть;
А пуп набряк;
Під пупом — так,
Мов жаби, знай, скрегочуть!

Ніс, як пістряк;
І скрізь синяк;
Бач, пика як набрякла!
Одна нога
Щось шкутильга,
Друга зовсім заклякла.

Така нудьга!
Така туга!
Що чортзна-де і діться!
От тут пече,
Тут гаряче,
А все б хотілось гріться…

А їсти щоб?
Та хоч у лоб!
Крий Боже, як цураюсь!
Все б дудлив, бач.
Так от, хоч плач!..
Щось од води жахаюсь!..

Помацай чуб:
Бач, як оскуб,
Диявольська личина!
Тільки то сям
Стирчить, то там
З чуприни волосина!

Та вже ж чіплявсь,
Товк і знущавсь —
Скажена москалюка!
Коліньми грів,
Поки не впрів,
А там і взявсь до дрюка!

Ох! ох! ах! ах!
Жовч в печінках,
Мабуть, всю стовк, псяюха!..
Геть, Грицьку, геть!
Та лучче смерть,
Ніж гаспидська сивуха!

Кахи! кахи!
Се за гріхи
Мене пеня спіткала!
Та вже й дурів!
За всіх кнурів…
Вже душка погуляла!

Була, була
На півсела
Худобинка і гроші:
Ізслизло се,
Проциндрив все,
Зостались тілько воші!

Пустив діток
Без сорочок,
І жінку без запаски,
А сам в шинку
На привалку
Жду Лейбиної ласки!

А Лейба-гершт
В боки, як хверт,
Та Рухлі щось гергоче,
На мене зирк!
Та, знай, пирк-пирк!..
Невіра, ще й регоче.

Забрав волів,
Овець, корів,
Ще він же і здрочився!
Загарбав кіз
І жита віз..
Бодай їм подавався!

Ой, так мені!
Так сатані!
Катюзі — по заслузі! —
Жлоктав живіт
Аж лився піт,
Тепер засуха в пузі!

До церкви дзвін,
А пан Охрім,
Бувало, в шинк мандрує,
В церквах “свят, свят”,
В корчмі “ґвалт, ґвалт!..” —
Охрім жидів муштрує!

Було, в пости,
Іще чорти
Не б’ються навкулачки:
А вже Охрім,
На глум усім,
П’яненький лізе рачки!

Було, піп Петр
В чистий четвер
Іуду величає,
Охрім в корчмі
Пойді кумі
Весільних затягає.

Чи в хату піп,
Охрім захріп,
Запінивсь, мов сказився,
Не сповідавсь,
Не причащавсь
Сім рік — і не хрестився!

Попи й дяки
В різдво — в святки —
З хрестом ідуть, з кропилом:
А вже коли
Дере козли
Охрім і риє рилом!

На часточки,
На свічечки
Шагом не поплатився,
А мисочок
І грамоток
Не чув, як і вродився!

Ох! ох! ох! ох!
Зубів щось з двох
І ніг не долічуся!
Живіт, на сміх,
З ковальський міх, —
Здається ж, і не дмуся!

Ой, так мені!
Так сатані!
По ділу ся халяндра!..
Нехай хутчій,
Попа мерщій
Покличуть Олександра!

Скажу: допивсь
І дохмеливсь!
Довіку тямить буду!
Ні в рот не брать,
Ні коштовать
Не тілько що — й до суду!

А ти пляшки,
Грицьку, й чарки
Трощи, що маєш духу!..
Тільки… тривай…
З їх позливай
В барильце всю сивуху!

26 лютого 1832 р.