Перейти до вмісту

Кобзарь (1876)/Том 2/Тарасова ніч

Матеріал з Вікіджерел
Тарасова ніч.
П. И. Мартосу.

На розпутті кобзарь сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає. [1]
Грає кобзарь, виспівує,
Вимовля словами,
Як Москалі, Орда, Ляхи
Бились з козаками;
Як збіралась громадонька [2]
В неділеньку в-ранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзарь, виспівує —
Аж лихо сміється:

„Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться;
Було колись панували,
Та більше не будем...
Тії слави козацької
Повік не забудем!
 Україно, Україно!
 Ненько моя, ненько! [3]
 Як згадаю тебе, краю,
 Завьяне серденько. [4]
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля, воля,
Бунчуки, гетьмани?
 Де поділось? Ізгоріло!
 А чи затопило
 Синє море твої гори,
 Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують!
 Грай же море! мовчіть гори!
 Гуляй, буйний, полем!
 Плачте, діти козацькиї!
 Така ваша доля!

„Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькиї діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле криє,
Ляхи, уніяти
Налітають, — нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кривчини!
Обізвавсь козак Павлюга —
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими слёзами:
„Бідна моя Україно,
Стоптана Ляхами!“

 „Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятувати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав Ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
„А годі журиться!
А ходім лиш, панибрати,
З поляками биться!“
Вже не три дні, не три ночі
Бьється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла [5]
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецьпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю до купи,
Та й ну частувати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
„Отамани, товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи
Наше безголовья.“
— „Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоровья!
Нехай кляті бенкетують
Поки сонце зайде, —
А ніч-мати дасть пораду:
Козак ляха знайде.“

 „Лягло сонце за горою,
Зірки засияли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

 „Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити; [6]
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі, —
Тії ночі крівавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

 „Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак Гетьманщину,
Згада, та й заплаче.“

Умовк кобзарь сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзарь по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:

„Нехай буде от-такечки!
Сидіть, діти, у запічку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую.“




  1. Як мак розцвітає.
    Грає кобзарь, приспівує,
  2. Як збіралася громада. (Вар. по вид. 1844.)
  3. Серце моє, ненько! (Власний рукоп. Шевч.)
  4. Як згадаю твою долю,
    Заплаче серденько. (Власн. рук. Шевч.)
  5. ...до Трубежу. (Вар. по вид. 1844.)
  6. Ляшеньків будити. (Вар. по вид. 1844.)