Галя
Ні. Заміж я ніколи не піду,
Ніч’єю жінкою не буду;
Бо знаю — щастя не знайду,
А лиха певно що добуду.
К тому ж іти яка нужда,
Хіба я бідна, чи невольна?
Я, слава Богу, всім довольна.
Мого насліддя і добра
Мені до смерті, певно, стане.
Що в тім печалі і нужди,
Що так краса моя зав’яне;
Зате ж ніхто моїй коси,
Не буде пальцями чесати;
Зате ж ніхто моїй краси
Ногами не дожде топтати.
Тітка
Не хоче заміж, бач, іти!
Чи видано се сумозбріство?
О, лицемірне все дівоцтво!
За се їх, Господи, прости,
Що навпротив себе говорять,
А як пошле Бог старостів, —
Дівчата ті, та бач не ті:
Тоді, спасибі їм, не спорять,
А кажуть: «ну, лишень, скоріше
Чіпляйте, мамо, рушники».
Кумедні дуже сі дівки!
Галя
Того кумедні, що дурні,
Я б старостам гарбуз печений
Підставила б якраз під ніс![1]
