А ти уже й губки́ надула,
Сльозами щічки окропила.
Ой слухай, Галочко, сюда!..
Та ну не плач же, Бог з тобою!
Ти ще тоді маленькою була,
Як мати, серденько, твоя
Осталась горювать вдовою.
Не встигла ще вона обтерти сліз
За мужиком, як тут болізнь
Мою голубоньку із ніг звалила.
От раз прийшла я хвору навістить,
Дивлюсь — сердешная лежить,
Чуть тепла та жива, і рученьки схрестила.
Що ти, сестра? та що ти робиш?
Ти, мабуть, нас покинуть хочеш?
Сказала я уся в сльозах,
А ти тоді ігралася в ногах.
«Мені осталася минута до могили,
Сестра! Бог не послав тобі дітей,
Возьми ж мою дочку замість дитини —
Нехай не буде без очей!»
Я трохи з горя не здуріла,
Без пам’яти тебе я на руки вхопила,
А ти мене руками обняла
І п’явкою до серденька прилипла;
А я тоді од сліз зовсім осліпла,
Не вбачила, як Богу душу отдала
Моя безщасная сестра!
І з тій пори на свої руки
Тебе я, Галочко, взяла,
О скілько радостей, о скілько муки
Моя душа перенесла,
Поки Господь мене сподобив
Тебе до розуму, як треба, довести
