24
Михайло Петренко. Життя і творчість
Шевченко із заслання вірші, серед них і романтичного світовідчуття, писані у другій половині 40-х років... Водночас поезія Петренка представляє найбільш істотні ознаки романтизму, будучи зорієнтованою на донесення глибокого внутрішнього світу романтично настроєної особистості. Подібні параметри «чистого» романтизму, за всієї несхожості індивідуальних стилів, мала пізніше поезія В. Шашкевича, Ю. Федьковича, Я. Щоголева.
У творчості Петренка, як і пізніше в україномовній творчості Л. Глібова, почасти Я. Щоголева, виразно присутні дві стильові манери: одна йде від пісенного фольклору (аж до прямої стилізації народної пісні, навіть з використанням її фрагментів, як-от у вірші «Минулися мої ходи...») та, як різновид, орієнтованих на фольклорну образність зразків української лірики другої половини XVIII — початку ХIХ ст.; друга, загалом потужніша і, зрештою, визначальна — від літературної традиції, зокрема російської поезії перших десятиліть XIX ст. Зрештою, поет у кількох творах — у різний спосіб, коли більш, коли менш вдало — намагається поєднати ці манери.
Паралельно з Т. Шевченком Петренко у своїй ліриці розбудовує ліричне «я», намагаючись надати йому масштабних внутрішніх вимірів, здійснює спроби створення образу ліричного героя. Цим поезія Петренка відрізняється, з одного боку, від творчості О. Падальського, М. Шашкевича, В. Забіли, С. Карпенка, С. Руданського, в якій хоч і також наявне безпосереднє вираження ліричного «я», проте бракує його внутрішньої структурованості, та, з іншого боку, — від творчості А. Метлинського, М. Костомарова, Л. Боровиковського, М. Устияновича, інтенсивне й індивідуальне романтичне світовідчуття яких було висловлене в основному в позаособистих формах, у поетичних описах та повістуваннях. Тим часом уже в перших творах Петренка —навіть описового та повістувального плану, не кажучи про суто ліричний, — починають вирізьблюватись обриси особи й особистості — з її індивідуальним почуттям, певною долею
