Задивлений у небо України
31
шапки. Якимсь листом / Голова повита. / Кінь басує, от-от річку, / От.. от.. перескочить. / А він руку простягає, / Мов світ увесь хоче / Загарбати...»[1]. I оце ми мали б відмовитися від такої «котляревщини» (мовою якої неспростовно висловлено питоме національне ставлення до імперської політики) заради якихось стерильних художніх мет?
Зрештою, можна погодитися з дослідником, що «у створенні „чистої“ дикції української поезії ... Петренко посів своє, окреме місце в історії літератури. В цьому велике принципове значення цього, зрештою, малого поета» ([34], С. 57); от якби ще приглушити категоричність того, що ця дикція «не обтяжена реаліями побуту й подробицями щоденности». На нашу думку, у своєму художньому новаторстві поет не зрікався цих реалій, беручи їх помірковано, вводив їх до звучання своєї «дикції», — «дикція» ж відбивала спробу сягнути поетичного відтворення тих почуттів, переживань, спостережень, належного рівня якого він уже не міг знайти у зразках народної пісенності, але до якого могла поета підштовхнути його літературна виучка (а в окремих своїх творах він мусив — і, зрештою, на це спромігся — самотужки йти далі поза таку виучку).
Вірш, що починається рядком «Дивлюся на небо та й думку гадаю...», як уже зазначено, вперше був надрукований у «Снопі»; мав там заголовок «Недоля» та епіграф із М. Лермонтова, а саме: «В минуту жизни трудную / Теснится в сердце грусть...»; це — дещо видозмінені перші два рядки вірша «Молитва» («В минуту жизни трудную, / Теснится ль в сердце грусть...»), вміщеного в першій (єдиній прижиттєвій) збірці «Стихотворения М. Лермонтова» (СПб., 1840); роком раніше «Молитву» надрукували в журналі «Отечественные записки». Немає підстав твердити, що «Дивлюся на небо...» написано у розвиток цитованих рядків Лермонтова, можливо, вірш Петренка з’явився й раніше,
- ↑ Див.: Шевченко Т. Зібрання творів: У 6-ти т. — К.: Наук. думка, 2003. — Т. 1. — С. 274.
