зовсім зрозуміле при його змаганні опанувати Балкан, витиснути греків з Европи і добути доступ до Середземного моря. Смерть Святослава Завойовника в боротьбі з печенізькою ордою недалеко Дніпрових порогів, коли він вертався з походу на Балкан, застала одначе цю велитенську державу на сході Европи незовсім упорядковану. За час свого короткого життя батько Володимира Великого не був у силі зайнятись упорядкуванням київської держави, бувши безнастанно зайнятим воєнними походами проти східних ворогів та проти візантійської запори, що замикала Україні шлях до Середземного моря.
Та проте Святослав залишив таку державу, що не мала в той час суперника на Сході Европи, ні в близькому сусідстві в Азії. Святослав залишив стару лицарську традицію, яку особисто збагатив своїм героїчним життям і смертю. На його словах і вчинках виховувалось молоде покоління, що потім з його великим сином Володимиром брало наступом Корсунь, ходило до Балтійського моря і далеко в глибину Польщі.
Безсмертність віє від цих слів, що їх промовив до свого війська Святослав у Болгарії, коли ворожа перевага обступила його з усіх сторін: „Уже нам нема де подітись, волею чи неволею мусимо стати до бою, тож не осоромім руської землі, але зложім тут свої кості. Мертві сорому не мають, а як втічемо, тоді буде сором. Не тікаймо, твердо стіймо, я піду попереду, а як упаде моя голова, тоді робіть що знайте”. А ось як передає слова Святослава грецький історик Лев Діякон, що описав балканську війну Святослава: „Пропаде слава, що йшла за українським військом, яке легко підбивало сусідні народи та держало в залежності цілі краї, не проливаючи навіть крови. Пропаде, як тепер соромно поступимось ромеям. Від предків одідичили ми мужність, пригадаймо, яка непоборна була дотепер українська сила, й міцно биймося за своє спасення. То не наш звичай утікачами вертатись додому, але жити перемігши, або славно згинути, доказати ділом, як годиться відважним мужам”.
Така була Україна за часів Святослава. Це не був якийсь некультурний світ, дошками забитий. Це не був гурт торговців, як цього дехто хоче. Це була держава відважного народу, в якій володіли найкращі з найкращих. І цю державу довів до вершка сили і слави Святославів син — Володимир Великий.
