Вжеж моє серце сохне, тане, Вжеж моя краса вяне, вяне. Вже моя сила слабне, гнеться, Вже мені весна не всміхнеться. Падуть листочки звялі, звялі — От так і сам я впаду далі. Решту красоти, решту сили Поріжуть живо острі пили. Острії пили, людська злоба, Стопче байдужість як худоба“.
Ой, жалю мій, жалю, Гіркий не помалу! Упустив я голубочку, Та вже не спіймаю. Як була близенько, Не дав їй принади, — А тепер я не знаходжу Для серця розради. Як була близенько, Я ще вагувався, Щоб так швидко улетіла, Я й не сподівався. А як улетіла, Вернуть не схотіла, То забрала за собою Мою душу з тіла.
