що вони замкнені зі середини: в перестраху ви не могли їх відразу відчинити, а потім, певно, і не трібували вже.
О. Нестор знову видивився на неї довгим, дитинячо-безпомічним та довірливим поглядом. Здавалось, що він готов повірити словам пані Олімпії.
— Але вікно? Коли Цвях вліз ним до середини, то пощо б його замикав зі середини?
— Ну, але тепер, як ви ввійшли, воно було замкнене з середини, чи ні?
— Не знаю. Прошу поглянути.
Пані Олімпія підійшла до вікна. Воно справді було заслонене якоюсь старою реверендою й защеплене зі середини, та пані Олімпія одним зручним рухом відімкнула його й відчинила до половини.
— От і бачите! — сказала вона, — я так і знала! Воно тепер відчинене. Все тут ясне. Злодій вліз вікном, замкнув його за собою й заслонив, щоб ніхто знадвору не бачив, що він робить у середині, а, упоравшись, виліз ізнову тим вікном і, розуміється, не міг уже замкнути його за собою.
— Але що ж то брязкало замками і скрипіло ключами власне тоді, коли я стояв отут коло вікна?
— І це може бути ваш привид. Хіба що злодій мав би другий ключ. Та це трудно допустити. Ну, та в усякім разі слухайте моєї ради. Я вам раджу, як рідна сестра. Будьте тихо! Не робіть крику. Я тим часом дам знати до війта, до жандармів, і ще цієї ночі, цього вечора вони зненацька зроблять ревізію у Цвяха. Будьте певні, що завтра ваші гроші віднайдуться.
