„Не добре ти зробила, пані! —
Сказали враз Арот, Марот, —
Вітця й дітей за те карати,
Що завинив жіночий рот.
„Клеветницю пізви до суду.
Сама зневаги ти не мсти,
А річку із свойого саду
Сусідові на млин пусти!“
І врадувалася Астарте.
„О, веселись, душе моя,
Що праведних таких і мудрих
Суддів знайшла нарешті я.
„Всі царськії судді признали
За мною правду, та пекло
Мене сумління, що тим людям
Роблю я кривду й люте зло.
„О, звеселюся нині з вами!
Ви шлях вказали в темноті!“
І налила вино перлисте
Вона в три кубки золоті.
Міркують янголи: „На кривду
Вона не хоче нас підбить.
Ми ж видали вже суд правдивий!“
І прийнялись вино те пить.
Та швидко кров у них заграла.
Одні їм зорі й небеса,
Один їм рай, одна їм правда, —
Астарти дивная краса.
„Склонись до наших просьб, о пані,
Пробудь цю нічку з нами тут!
Дамо тобі, чого бажаєш,
І інший видамо засуд.“
