Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/115

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


З її уст вилітають бажання страшні —
Це бажання пожарів, убивства, різні.

Їй опертись король не здоліє й на мить:
Там згорів Персополь! Завтра Суза згорить!

Кліта вбив при вині! Чи любов це, чи чад?…
День-у-день із небес його кидає в ад.

4


Олександер Великий богині моливсь:
„Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!

„Або дай, щоб скінчилася мука моя,
Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?

„Чом міняється так, скільки є в дні годин?
І чи в серці її я паную один?“

В тій хвилині аскет перед ним опинивсь
І покірно царю до землі поклонивсь.

„Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги
Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.

„Не згордуй! Цей малий золотистий горіх —
Від богині це дар! Моя гордість, мій гріх“.

І він все розповів, відки має цей плід,
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

„Мільйонам ти сонце, добродій єси, —
Будеш жить вічно юний, як плід цей з'їси“.

5


„Вічно жить! Молодим! Справді, Божеський дар!"
І великим, безсмертним почув себе цар.