Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/368

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

VII Не можу жить, не можу згинуть, Нести не можу, ні покинуть Проклятий цей життя тягар! Хожу самотній між юрбою І сам погорджую собою… Ох, коб останній впав ударі Не жаль мені життя, ні світа, Не жаль, що марно кращі літа У горю й праці протекли. Пропало все І Та й що ж? Пропало! А що ж передо мною стало? Безодня повна тьми і мгли. Зневіривсь я в ті ярма й шлиї, Що тягну, мов той віл на шиї, Оце вже більш як двадцять літ — Зовсім як хлопчик той сарака Прутком по бистрій хвилі швяка,— Чи. з того є на хвилях слід? Даремно биться, працювати ! сподіваться і бажати! Пропала сила вся моя. Лиш чорних мар гуляє зграя І резиґнація безкрая Засіла в серці, як змія. 83