Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/401

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

VI Не можу забути! Не гоїться рана! Мов жалібні нути із струн теорбана Чи голосно грають, Чи ледви їх чути, все жалем проймають — не можу забути! Не гоїться рана, хоч мию сльозами, й час на неї капле цілющі бальзами, хоч сонечко гріє і зірка рум яна цілує, яріє — не гоїться рана! Хоч як ти далеко, я все тебе бачу; хоч втратив давно вже. щодня тебе трачу: хоч люта розпука минулася п'яна, і клином розлука, гадюка погана, лежить поміж нами, дівчинЬ кохана.— кохання без тями, не гоїться рана, 116