завдаєш ти цинізмом отим найніжнішим, найліпшим, найкращим поміж твоїх дітей? І невже ж зрозуміть ти не можеш (та сума мізку, що день-в-день, рік-річно витворюєш, повинна би, здається, порозуміти дещо!), що пора би покинуть старії шабльопн, добрі для всяких амеб, протозоїв, ехінодермів і міксоміцетів! Що вивчена на них твоя економія марнотратства не згожа для людей, для душ людських, як не згожий осел до гри на фортеп'яні. Подумай, мамо! Тут на цій плянеті скінчився вже твій творчий Sturm und Drang; той надмір сил, і соків, і тепла вже вичерпавсь і замкнена на віки твоя тут творча карієра. Що ти могла найвищого створити, це чоловік. Із цих матеріялів, які тут маєш під рукою, хоч я'к не дмись, нічого кращого створить не зможеш. То ж час би, мамо, як старий той Ягве (на що вже пан був строгий і скептичний!) сказать собі: „Спочину вже тепер!“ Признать: „Оце я гарне сотворила!“ І заходиться цьому архитвору створити рай такий, як слід: не дерева, грушки, і ябка, й фіґи, а рай в його нутрі, гармонію чуття і волі, думок і діл, бажання і знання 156
