о. катехит розсердився. Так розсердився, що я ще ніколи не бачив його такого сердитого. Почервонів увесь як буряк, кинув ложку та як не крикне: «Отче, що ви без серця, це я бачив учора, оглядаючи синяки та струпи на тих дітях. А тепер бачу, що ви й без чести. Ви дуже помилилися в виборі свойого званія. Вам треба було йти на псобійника, не на священника й учителя». Тут о. Телесницький зірвався з місця й почав і собі щось кричати, о. ректор почав утишувати їх, а мені веліли забиратися геть із рефектара. То я вже не чув, що там було більше, лиш те знаю, що о. катехит, прийшовши з рефектара зараз положився до ліжка і почав кашляти кров'ю. Я побіг по доктора; отже не знаю, що казав доктор, але о. катехит лежить хворий.
Лямполиз угадав. о. Телесницький прийшов до кляси в надзвичайно веселім настрою і задав собі того дня багато праці з нами: не спочив, поки вся кляса один у одного не закоштувала буків, не виключаючи навіть цензора Заяця, з яким кілька мінут вели завзяту боротьбу чотири щонайдужчі хлопці і якого повалено на градус аж при власноручній помочі о. Телесницького. Ото була для нього радість! Не мало дотепів висипав він того дня, а найудатніший[1] був останній. Він написав на таблиці великими буквами:
Dnia 15 grudnia wielka klęska w III. klasie[2].
