Звістка про Лютневу революцію 1917 року прийшла у Лисичанськ 5(18) березня. В той же день обрано тимчасовий комітет, який складався головним чином з представників дрібнобуржуазної інтелігенції. Робітники — члени цього комітету — звернулися до робітників заводів і рудників із закликом обрати своїх представників для участі у виборах Ради робітничих депутатів Лисичанська. Вибори відбулися 12(25) березня в кінотеатрі «Комета». Серед 45 чол., обраних до першого складу Ради, тільки 17 робітників. Більшовиків у Раді не було[1].
Після повалення царизму у політичне життя Лисичанська активно включаються широкі маси трудящих. Завдяки наполегливій боротьбі гірників, робітників заводів «Донсода», склоробного та інших підприємств у травні 1917 року встановлюється 8-го динний робочий день, виникають професійні спілки хіміків та гірників.
Становище і умови діяльності більшовиків Лисичанська були досить складними. Вони виступали на робітничих мітингах проти імперіалістичної війни, яку продовжував вести буржуазний Тимчасовий уряд, викривали зрадницьку політику меншовиків та есерів, посилювали свій вплив у масових організаціях і цим самим готували робітників до рішучої боротьби проти буржуазії. Найбільш активними пропагандистами були більшовики: М. Лазуренко, що приїхав з Петрограда, і А. А. Френкель, що прибув з Ростова-на-Дону. їх виступи перед робітниками заводу «Донсода» та інших підприємств сприяли зміцненню більшовицьких організацій. Переконавшись у зрадництві меншовиків і есерів, робітники готувалися до рішучих дій. їх прагнення добре висловив робітник содового заводу, згодом відомий український поет В. М. Сосюра. Він у червні 1917 року опублікував у газеті «Голос рабочего» (орган Лисичанської Ради робітничих депутатів) свій перший вірш «Товаришу!», який прозвучав бойовим закликом до революційних дій[2].
В кінці липня на содовому заводі створюється більшовицька організація. Серед її перших членів були робітники М. П. Звонарьов, П. В. Євсєєв, Р. Г. Кох, Г. Д. Совков[3]. У серпні 1917 року комуністи створили тут молодіжну організацію соціалістичної спілки робітничої молоді[4].
Коли прийшла звістка про перемогу пролетарської революції у Петрограді, авторитет більшовиків серед трудящих Лисичанська був уже міцним. На робітничих зборах і мітингах трудящі прийняли рішення про підтримку Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним[5]. Було також створено військовореволюційний комітет, який очолив більшовик А. 3. Козаченко.
Але становище у Лисичанську залишалося напруженим. Ще у лютому есеро-меншовицькою Радою заводу «Донсода» була створена т. зв. «Солдатська організація», до складу якої входило до 400 чол.— синки багатіїв та дезертири з фронту. Ця банда утримувалася на гроші директора «Донсоди» капіталіста Тепліца і була добре озброєна. Після перемоги Жовтневої революції бандити намагалися роззброїти Червону гвардію, розгромити організації комуністів та Соціалістичної спілки робітничої молоді.
І. М. Лагода — голова Лисичанської Ради робітничих та селянських депутатів 1919 р.
- ↑ Н. Гончаренко. Октябрь в Донбассе. Луганськ, 1961, стор. 61—62.
- ↑ Історія української радянської літератури. К., 1964, стор. 549.
- ↑ Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей. 1929, стор. 227—230.
- ↑ С. Кихтев. Коммунисты Донбасса в период подготовки и проведения Великой Октябрьской социалистической революции. К., 1954, стор. 97.
- ↑ Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине, т. 2, К., 1957, стор. 301-302.
