День пізніше, докладної дати я нажаль не затямив, зіткнулися ми з першими большевицькими відділами. Про їх наближення ми були завчасу повідомлені. Я зорґанізував собі дуже добру розвідчу службу і знав про всі події у промірі 40 кільометрів. Щоби заграти малу комедію, яка проте мала перейти безкровно, дістала 2. бриґада наказ обстріляти большевиків під покришкою, що ми взяли їх за Денікінців. Артилєрія заняла становища, а піхота обсадила терен перед Ґліксталем. Як тільки большевики показалися, обстріляла їх наша артилєрія, їхня артилєрія відповіла на обстріл, без ніякої шкоди для нас. Після такої виміни стрілів виставили ми нараз білі прапори і стримали вогонь, а большевики зробили те саме. Наша бриґадна кіннота виїхала напроти них, дала себе пізнати як галичан і просила вибачення за обстріл, при чім командант заявив, що ми думали, мовляв, це наближаються Денікінці. В цей спосіб ми добре в них записалися.
Я був дуже цікавий пізнати наших нових союзників-„товаришів“. Зібравшися яких 4 км. перед Ґліксталем, вони вмашерували в село в такім порядку: на самім переді їхав малий відділ кінноти з кількох їздців. Яких 400 кроків за ними відділ кінноти 50—60 кіннотчиків, за ними коло 40 возів по 5—6 люда на кожнім. Після того ішла артилєрія — 6 гармат — а накінці як задна сторожа 10 їздців. Ця горстка репрезентувала одну бриґаду. Мушу признати, що вони вмашерували в добрім порядку. Мабуть до цього порядку причинилася ця обставина, що большевики знали, що в селі є закватировані галицькі відділи і хотіли зробити на нас добре вражіння. Полевих кухонь чи якого трену при них не було ні сліду. Я був цікавий, що вони тепер зроблять і чим прохарчуються. Але ледво кіннота вїхала в село, я побачив, як вона творить ґрупки по 4 їздці,
