гладко, як це ми собі уявляли. Хор. Бехер умовився, що ми мали стрінутися в понеділок в 10 год. вечором в означенім місці, яких 2 км. на схід від Тирасполя над берегом Дністра, де мав на нас чекати човен і заплачений перевізник. В 7 год. по полудні приходить нагло до мене хор. Бехер і голосить, що заплачений чоловік не може нас перевезти, бо большевицька надбережна сторожа сконфіскувала йому човен. Рівночасно Бехер пропонує перевозитися через Дністер аж завтра, бо він мусить вишукати нового перевізника. З цим я не погодився, був дуже лютий і вислав його негайно шукати за новим перевізником. За яких дві години Бехер вернувся з вісткою, що знайшов пачкаря, який перевезе нас ще сьогодні в 11. год. в ночі.
В 10 год. в ночі вирушили ми, поділені на дві ґрупи. Ми мусіли перейти майже через ціле місто, на щастя не зачіпив нас ніодин вартовий, хоч ми їх кількох стрінули, а по 10. год. в ночі не вільно було ходити по місті. Потім передерлися ми через якісь городи над Дністер, і вже здовж Дністра пішли на умовлене місце. Це місце було значне тим, що при лівім березі лежали на дні і стреміли з води три розбиті румунами пароплави. В нутрі одного з цих пароплавів загніздилися пачкарі і так зручно скрили там свої човни, що викрити їх було неможливо. Коли ми вже всі там зібралися, пачкарі перевезли нас у двох партіях на другий бік.
Дністер у цьому місці досить вузький, рвучкий і дуже глибокий. Береги тут дуже стрімкі, високі на 3—4 метри і мягкі. На румунськім березі патролювала у приблизно одногодинних відступах часу румунська гранична сторожа. Ці граничні стежі стріляли час до часу на пострах і в той спосіб можна було докладно знати, де вони знаходяться. Думаю, що ця гранична сторожа була у порозумінні з пачкарями, бо наш пере-
