на те, щоб приняти тоді на себе пеклування про матеріальне зобезпеченнє селян, бо вони справді оберталися б вже немов у панське майно, котре мало свою ціну, так що добрий хазяїн їх мусив оберегати. Навіть тепер дворяне хтіли поліпшити становище підданих, але складали се не на свій кошт, а на обов'язок держави — прохали, щоб казна не брала з підданих за пашпорти, давала вільготи погорільцям, ослобонила від будування стаєнь для гусарського полка, не брала б грошей на пошти, не потребувала б поправи великих мостів, а щоб сі мости чинилися на кошт казни. Харьківське дворянство прохало, щоб підданим заборонено було вступати по їх волі у гусарські полкі і у стан військових обивателів. Річ шла тут про тих підданих, котрі визнавали себе козаками і одшуковали казацтво, бо їх батьки та діди були козаками, і тепер вони хотіли або записувати ся у гусарські полки, або у стан військових обивателів. І справді се було зовсім справедливо, бо таких козаків, котрих повернула старшина у підданних, було не мало. Харьківські дворяне хотіли, щоб се казакам було заборонено, а між тим тепер, коли почали так швидко складатися нові стани, коли підданих хотіли повернути у кріпаків, для них було доконче потрібним мати змогу вийти з піддансьтва. Виходить, що в соціялних питаннях дворяне змагалися збільшити свої права й зменьшити права своіх підданих. Сі свої бажання представники Слободсько-українського дворянства Кондратьев та Боярський висловлювали і у самій комисії. Перший висловив дуже цікаву записку про походження старозаїмочного землеволодіння у Слобожанщині і підтримував право козацької старшини володіти кріпаками, проти чого дуже гостро говорив представник Хоперської кріпости Алейників. Я скористую ся тією частиною записки Кондратьева, де він каже про старозаїмочне землеволодіння, у 8-му розділі сієі книжки; а тепер тільки додам, що право старшини володіти кріпаками Кондратьев підтримував прироженим шляхетством козацьких старшин, котрого в дійсности не було, і дозволом по указу 1728 року купувати маєтности українцям у Великороси, великоросіянам в Малоросії. Представник Охтирської козацької старшини Боярський виступив проти Охтирського представника Дзюби і намагався довести, що переходи козаків залежали не від утисків старшини, а від того, що вони не хтіли відбувати козачої служби і, спродавши або спустошивши свої заїмки, пішли на слободи до поміщиків, улещуючи й иньших балачками про шести та десятирічні вільготи, про лісові участки, про хутори, млини, вільне викурювання горілки та торговлю. Багато було слідств про сі переходи, але старшині в тім ніхто не доказав вини. Навіть у мої часи, казав Боярській,
