привозні. Всі, навіть самі бідні люди як по містах, так і по селах, носили шкуратяни чобити, через те усюди навіть по селах були чинбарі та чоботарі. Вичиняли шкури кінські, волові, козлячі, овечі, а для жіноцтва виробляли червоні сап'яни, з котрих шили черевички. Чоботи шили українським ладом, а по містах — німецьким із шкур, котрі привозили з великоросійскіх городів. У Харькові більш усього було усяких ремесників — напершому місці стояли чинбарі та чоботарі, далі римарі, котрі виробляли шкури та ремні, кушнірі, котрі вичиняли звирячі шкури. З великих овечих шили кожухи, а з мілкошерстных та кучерявих смушки йшли на шапки. Дуже широко у Харькові було розвинуто коцарське рукомесло; коци — се по російські „ковры“. Сим ремеслом займалися коцарки; вони самі робили шерстяну пряжу, красили її у ріжні кольори фарбами, які саміж таки готували з мінералів то рослин, ткали коци й підстригали їх. Чоловіки шили українські свитки. Купували вони для сього сукно в Валуйках та по инших місцях і шили свитки просторого українського ладу, а також широкі українські штани. Шаповали виробляли з овечої шерсти повст та киреї… В усіх отсих ремеслах оброблялися здобутки зоологічні. Що до здобутків царства рослинного, то їх обробляли меньше. Столярів було не багато, а склярів доволі, бо усюди були вікна зі склом; стельмахів, що виробляли вози та сани, було чимало, як і бондарів; ткачі та ткачихи ткали пряжу, але більш на власну потребу. Ремесла, де вироблялися здобутки мінеральні, були такі: ковальство, та слюсарство; славили ся всюди на Україні лемеші та чересла харьківської роботи. Гончарі вироблювали глиняний посуд — простий і полив'яний, а також кахлі для груб — зелені або білі з ріжними фигурами. Гончарів було багацько й по слободах та селах й хуторах, бо наш народ любив тримати свої хати у чистоті, щоб вони не закопчувалися од сажи; більш заможні робили кахельні груби. Окрім тубільців проживали у Харьківі ремесники з чужих місць — столяри, теслі, каменьщики, цегельники, серебряники. Ремесники у Харьківі селилися по де-яких вулицях і про се свідчать назви чотирьох харьковскіх вулиць — Римарської, Кузнечної, Чеботарської та Кацарської. Чугуєв славився на всю Україну своїми чинбарями або кушнірами, котрі вироблювали овечі шкурки; кожухи шили там колмицьким шитвом мабуть через те, що сим займалися колмики — чугуєвскі поселенці; ткали там також гарусні череса, робили сідла та підпруги. Охтирка славилася своїми плахотницями, котрі виробляли плахти — самі пряли шерсть, красили її фабрами, які самі ж таки готували. Богодухів славився чинбарством та чеботарством, тут
