ним камінням, срібляна полковнича булава або пернач — жезл з головкою, котра була схожа з пірьєм глухих або прорізних стріл, звідсіль і назвисько пернач; самий жезл по середині був обложений білою шагреневою шкурою, а на кінці сріблом, місцями позолоченим; обушок був мідяний, обкладений сріблом з чернью, в нього вставлено було самоцвітне каміння. У Хв. Донця був бунчук: древко з головкою немов яблуком, з котрого виходив кінський хвіст; сей хвіст був привьязаний до яблука з китицею й шовковою бахромою; китичка була з червоного китайського шовка; древко бунчука було мідяне, прорізне, позолочене. Були у Слободських полковників карети, коляски і українські повозки. Траплялося ночувати в полі — і для сього були шатри або намети. Коней у Харьківі Шидловський держав 200. Було багацько й товарів про запас, по пословиці — „запас біди не чинить“. А грошей було небагато тому, що вони були вложені у торговлю та промисли — на завод шкурятиний та на горілку.
Печатка бригадира Шидловського.
Українською взагалі була й одежа козачої старшини. Гр. Хв. Квітка, котрий добре знав і бачив сю одежу у батьківському будинку, оповідає про неї так: „се були широкі жовті штани, жупан, пояс; зверху ще надівалася
