порушити старого звичаю, котрий підтримувався усім складом народнього життя. І. Горленко був родичем Квіток; почасту бував у Харькові у них на Основі; пеклувався він і про Харьковський Коллегіум. Незмірно більше одначе зробив для Харьковського коллегіума, освіти і проповіді єп. Самуїл Міславський.
Білгородські архієреї тільки наїздили у слободську Україну, а звичайно пробували у Білгороді, через се явилася потреба в особливій слободсько-українській єпархії. Самостійна слободська єпархія була відчинена тільки у самому кінці XVIII століття — у 1799 році, хоча й до того Харьків був центральним містом України в церковних справах. На чолі церковних справ Харьківського полка до установи церковного правління у 1744 році стояв соборний протопоп. Він був посередником між Білгородским архієреєм і церквами та мирянами Харьківського полка. І так воно й повинно було бути, бо у слободській Україні не було центральної влади, на зразок Гетьманської, навіть у гражданських справах; не було і гетьманської столиці, а Харьків був тільки єдиним з п'яти полкових міст. Во всіх полкових містах здається були свої протопопії. На чолі церковних справ стояли протопопи, бо вони були найстаршими серед духовенства, а соборна церква була немов урядовою церквою, без котрої неможливо було бути містові, і вона завжди містилася у кріпости серед казенних будівель. До Харьківської протопопії, котра обіймала Харьківський полк, належали теперешні Валковський та частина Вовчанського повіта, і у 1725 році у ній було 86 церков. У Харьківському духовному уряду окрім протопопа було
