ще два члена, але усім орудував протопоп. Уся округа Харьківського духовнаго уряду поділялася на 5 відділів — окрім Харьківського, на Валковський, Нововодолажський, Ольшанський і Золочевський; на чолі їх стояли старші священики. Теж було мабуть і в инших полках.
Церковна парахвія. Як же тоді була улаштована церковна парахвія? Устрій парахвій в слободській Україні мав свої значні особливости в порівнянню з великоросійськими. Він теж виявляв з себе „черкаскую обыкность“, принесену переселенцями з Задніпрянщини. Там вона була живою силою тодішнього суспільства, бо такою зробили її обставини істотного життя — боротьба духовенства та народа за православну віру проти католицтва та унії. Парахвіянам самим треба було пеклуватися про свою церкву, бо ніхто їм не допомогав у сьому ділі; а раз вони сами содержували на свій кошт духовенство і пеклувалися про храм Божий, то вони мусили мати і великий вплив на вибори церковного причта, а з другого боку сей церковний причт пеклувався про релігійно-моральні потреби парахвіян — про школу за для народа. Переселенці, як тільки осідали на якомусь місці, перш усього починали будувати і по містах, і по містечках, і по селах свої парахвіяльні церкви, маючи иноді вже і свій власний церковний причт, по містах будували соборні церкви. У Харькові, наприклад, Соборна Успенська церква (дерев'яна) була збудована у 1657–1658 році, як про се писав у Москву Харьківський воєвода Офросимов, а ліс возили для неї, яко казенної будівлі, у кріпость служилі люди у 1657 році. Вона була маленька — стіни між углів було 4 сажня — і дуже бідна: воєвода Офросимов, котрий взагалі дуже ворожо відносився до Харьківських переселенців, писав у Москву до царя: „а образовъ мѣстныхъ и деісусов нѣтъ — черкасы молятся бумажнымъ листамъ, своему литовскому письму и стѣнамъ, а книгъ и заводу никаких нѣтъ, и за тебя, великій государь, молить Бога не по чемъ; только лгутъ Богу и десятой части хвалы Богу не воздаютъ. Нѣтъ евангелія напрестольнаго, ни служебника, ни требника, ни тріоді постной, ни трифолоя, ни апостола, ни минеи, ни октоиха, ни шестоднева, ни псалтири слѣдованной, ни євангелія толковаго. И о томъ вели свой милостивый указъ учинить, чтобъ было по чемъ за тебя, великій государь, молить Бога. А я, видячи ихъ маловѣріе, что поклоняются бумажнымъ листамъ и стѣнкамъ, для того къ тебѣ и писалъ. И о томъ, какъ ты, великій государь, укажешь“. Тут у сьому листі немов живий встає перед нами Московський воєвода XVII сто-
