ліття в його відносинах до православної віри взагалі і до православія українців особисто. Для нього україньці неправославні, а немов погані, бо вони моляться не перед образами в дорогих шатах, а перед бумажними листами, де образи святих були написані не малярами, а зроблені в друкарнях літографським способом. У церкві не було по стінах ніякого малярства, бо де ж таки було його узяти у новому місті? А воєвода каже, що черкаси моляться голим стінам. У переселенців бракувало богослужебних книг і де їх було їм узяти? — А воєвода додає, що „черкасы лгутъ Богови“, бо не вичитують усього того, що в книгах написано. Але ще гірше для нього здається те, що молитися їм за царево здоровля ні почому. І ось він прохає царя, щоб той прислав богослужебних книжок і образи, а то у них тепер „маловѣріє“. Воєвода, очевисто, лічив істинно православними тільки себе та великоросіян. котрі сповняли усі церковні обряди; для нього уся віра і була в сих обрядах і коли він не бачив у Успенському соборі образів місцьових святих та деисусів, себто образа Спасителя з Божою Матір'ю та Предтечою, для нього вони були маловірами і навіть обманьщиками Бога. А Харьковці одначе дуже пеклувалися про свою соборну церкву, бо вже у 1657 році, значить тоді, як ще не була збудована церква, вони одправили соборного попа Єремію, а також другого новопоставленнаго попа Василія з д'яконом Іосифом у Москву до царя Олексія Михайловича, подати йому оттаке прохання написане, як треба було зробити, по великороссійски: „бьють челомъ богомольцы твои бедные государева украинскаго дальняго города Харькова черкасскій попъ Ереміище й новопоставленные — попъ Василище и дьяконъ Іосипище да Чугуевского городу Печенѣжской слободы попъ Лукъянище. Приволоклися мы къ тебѣ, государь, бити челомъ о церковномъ строенью; и мы на Москвѣ волочимся 4-ю неделю и черезъ тые часы спроѣлися, пыти і исты нечего и скуфій у насъ нѣтъ. Милосердный Государь пожалуй насъ, богомольцевъ своихъ, вели намъ бѣднымъ своего государева жалованья кормъ дать, чимъ тебѣ, государю, объ насъ Богъ извѣстить. Царь-государь, смилуйся“. І щож? Нічого на церковні потреби їм царь не дав, а видали з Розряду на харч та на дорогу попам по корбованцю, а диякону 20 алтин. Царські подарунки були видані Харьківському собору пізніше. І парахвіяне Успенського собору мусили послати звісного нам соборного диякона Іосифа у гетьманські городи, щоб купити там церковного вина для потреби своєї церкви. Але його на дорозі пограбували козаки Луговського і сербіяне — одняли вино і усе иньше, що він закупив для церкви, одняли коня з саньми, зняли з нього
