Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/240

а по указу Петра Великого двох попів можливо було мати тільки таким парахвіям, де було не меньш 250 дворів. Ще до того Янкевич в слав'яно-латинських школах не учився і навіть не був дячком, а служенієм і требами і без нього вони задоволені. І все ж таки Янкевича назначено на посаду. Після смерти Янкевича парахвіяне вибрали у попи Ст. Іванова, і Білгородський владика затвердив його, як учительного, себ то, освіченого чоловіка. У слободі Бишкинь, після того як тамошній піп Василій постригся у ченці Сумського манастиря, парахвіяне, з відома старшини і за згодою Лебединського протопопа, поєднали собі у попи архиєрейського співаку Лебединського мешканця С. Осипова. У парахвії сій було 100 дворів, а церковної землі і сінокосів не було.
Успенський собор у Харькові. І через те він повинен був, по українському звичаю, жити з церковних доходів і парахвіяльних треб. Тут ми бачимо й вибори, і умову громади з попом, і цікаву вказівку на український звичай зобезпечування священника доходами з церкви та треб. У 1745 році по проханню трьох парахвіян Троїцкої церкви владика посвятив у диякони дячка Лавровського, але священник Янкевич написав владиці, що парахвіяне не допустят Лавровськаго до сієї посади, бо диякона й раніше тут не було і годуватися йому було ні з чого. Білгородські архієреї забороняли мати дяків, котрі не були посвячені у стихарь, а у Слобожанщині, як усюди в Україні, дячки служили по найму у громади. У 1742 році протопоп собора Олександров писав: „по українському звичаю, в церквах дячків і паламарів наймають парахвіяне на рік, а як їм не вподобається, або вони но вподобаються парахвіянам, живуть і менше — по місяцю і навіть менш 2-х тижнів. І через те положити їх у штат неможливо“. По Синодальному указу 1725 року дячки та паламарі мусили бути з духовних, в слободській України вони звичайно були людьми