де прохав приказчика Капнистової записати його при сій ревізії, тут він пробував до 1787 року, обучаючи селянських дітей.
Усі отсі оповідання мандрованих дячків-учителів нагадують нам те, про що ми знали в Гетьманщині — се-б-то про тодішню українську церковно-народну школу, на чолі котрої стояв пан дяк бакаляр. П. Іг. Житецький присвятив сим провідникам освіти серед українського народу цілий розділ у своїй книзі про народні українськи думи під заголовком — „мандровані учителі у Гетьманщині“. Ми бачили, що де які з мандрованих дяків слободської України були родом з Гетьманщині. У Гетьманщині ми бачимо по усіх її полках церковно-приходські народні школи; з'явилися вони у великому числі і в Слобожанщині, з початком її заселення. Посада дяка при церкві була з'еднана з посадою шкільного учителя, бо сі школи засновувалися при церквах парахвіянами, котрі сами й платили гроши пану діректору, себ то дякові. Ось через що ми називаємо їх церковно-парахвіяльними і разом з тим народними, бо їх утворював сам нарід, котрий бажав просвіти і виніс потребу її з Задніпрянщини, де йому самому доводилося дбати про освіту, щоб боронити свою віру та національність. Білгородські архиреї вели боротьбу з дяками, котрі не були посвячені у стихарь, а в Слободській Україні таких дяків було дуже багато і ми бачили, як охоче приймали їх і попи і парахвіяне, бо вони справді були у великій пригоді і церкві, яко причетники, і усій пархвії, яко учителі церковної школи. З біографії Кузьми Порадина ми бачимо, що він мандрував з часів цариці Анни до другої половини царювання Єкатерини II, коли вже навіть скасована була автономія Слободської України і заборонені були мандрівки обивателям. А Порадин і тоді умудрявся мандрувати як і в старі часи Слобожанщини. Цікава вказівка його, що його прохали обучати своїх дітей і панські піддані. Учні сіх шкіл потім сами робилися дяками-учителями після того, як сами, вивчившися у школі, пробули де-який час помішниками пана бакаляра. Такі довгі мандрівкі як Кузьми Порадина (50 років) здаються нам якимись чудними, незрозумілими, але треба пояснити, що такими постійними мандрівниками, як Порадин, були далеко не всі. Порадин, очевисто, так звик до мандрівок, що йому вже не сиділося на одному місці; він не перестав мандрувати навіть тоді, як оженився, як родився у нього син, брав на мандрівку з собою свого брата, ходив по манастирях. Такі мандрівники були і серед инших станів тодішнього суспільства і за се на них дуже ремствували, як ми бачили, представники Слободсько-українського дворянства Єкатерининської комисиї. Другі мандрували не так довго. А мандрувати
