Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/260

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

у тих, хто їх слухав від бандуристів. Релігійні стихи мали велике моральне значіння, особливо стих про правду, де народ виявив свій погляд на правду, або краще сказати на те, що не було на світі правди. „Нема в світі правди, правди не зіськати“, співав тут бандурист. „Тепер правда у панів в темниці, а щира неправда з панами в світлиці“. Переходячи від сучасного власного життя, співець співає, що „вже тепер правда помірає, а неправда увесь світ зажерла. Увесь світ можна ісходити, правди не зіскати. Свята правда — то єдиний Бог, котрий сомиряє неправду, сокрушить гординю, вознесеть святиню віднині до віка“. Щиголь, або пташині весілля — се весела жартовлива байка або вигадка, а дворянка зла сатира на дворянську жону, котра веліла чоловікові продати воли і бики і купити ій червони черевики, щоб вона боса не ходила і ніжок не колола, бо вона панського роду, не ходила боса з роду.
Кобзарь наших часів.
Милий мусив продати лошя й кобилу, та купити їй білило й красило, мусив продати усе своє добро — і тоді він суворо навіть жорстоко проучив жінку модницю. Оддає великим злим юмором і пісня про кисіля, де жінка малюється занадто жорстокою до чоловіка. Оттака була взагалі народня поезія.

Що до письменників — у Слободській Україні, то було їх тільки двоє — козак Климовський та Григорій Савич Сковорода. Козак Климовський жив у Петровську добу, писав більше російською мовою, славився між козаками своїм розумом і радами. Кажуть, що він немов склав отсю українську пісню: