несе отсю трудноту, бо такий чоловік небачить, що він легкій, він, мов сліпець або кривий, на битому шляху спотикається. Звідсіля Г. С. Сковорода виводив і свій погляд на щастя. Він вихваляв просте, убоге життя з недостатками, утіхи, радощи,які має людина, котра наближається до натури. З того, що усякий мусить пізнати свою натуру, свої схильности, Г. С. Скорода виводив і виховування дітей. Треба, казав він, пізнати натуру й схильности дитини й розвинути їх — се й зробить дитину потім щасливою, бо дасть їй душевний спокій. Як дитина родилася і живе у здоровому чесному семействі, тоді їй, рожденій на добро, не трудно буде прищепити добро, честь і науку. Натура — се єдиний і справжній учитель. Не перешкожуй їй, а тільки розчищай доріжку. Не научай яблуню, як їй родити яблучка: вже сама натура її сьому навчила. Зроби тільки для неї огорожу од свиней, одріж колючки, познімай гусень. Учитель — се є служитель натури. Учити і учитися потрібно того, до чого прихильна людина: се дає сердешний спокій й задоволення собою, своім становищем, своєю статью, як казав
