це тепер у Харькові „Универсітетська Горка“, собор і университет. Тут, у 1656 році харьківці збудували земляну й дерев'яну огорожу навкруги городища і зробили ії, як ми знаємо, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, але ся огорожа не вподабалася московському воєводі, котрий велів зробити кріпость по московському зразку. Оттак зпочатку виявилися дві влади і у культурі стихії — українська і великоросійська. Але у складі населення Харьків був, можно сказати, чисто українським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців — 587 чол. козаків, а з жінкам и і дітьми се вийде мабуть до 2000 чол. Вони з'єдналися в казацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом, сотниками і едсятниками на чолі. Мені пощастило розшукати в Архиві і надруковати список сіх харьківців — із нього видно, що се були українці — Іваненки, Тимошенки, Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця, й таких инших. Був Тихий, Дурний, Кривий, Недбаєнко. Був Кременчуцький (мабуть з Кременчуга), Волошенин (мабуть з Волощини), Москаль (з Московії). Бачимо — Якова Шаркова зятя: очевисто, що знали більше самого Шарка, ніж його затя Якова і сей своє призвище заполучив од тестя. Се була головна ватага переселенців, а до неї почали приходити
